Змiст сюжету повести: Драгунський — Дiвчинка на кулi

Один раз ми всiм класом пiшли в цирк. Я дуже радувався, коли йшов туди, тому що менi вже незабаром вiсiм рокiв, а я був у цирку тiльки один раз, i те дуже давно. Головне, Аленке всього тiльки шiсть рокiв, а от вона вже встигла побувати в цирку цiлих три рази. Це дуже кривдно. I от тепер ми всiм класом пiшли в цирк, i я думав, як добре, що вже великий i що зараз, цього разу, усе побачу як треба. А того разу я був маленький, я не розумiв, що таке цирк. Того разу, коли на арену вийшли акробати й один полiз на голову iншому, я жахливо розреготався, тому що думав, що це вони так навмисно роблять, для смiху, адже будинку я нiколи не бачив, щоб дорослi дядьки карабкались один на одного. I на вулицi теж цього не траплялося. От я й розсмiявся у весь голос. Я не розумiв, що це артисти показують свою спритнiсть. I ще того разу я усе бiльше дивився на оркестр, як вони грають — хто на барабанi, хто на трубi, — i диригент махає паличкою, i нiхто на нього не дивиться, а всi грають як хочуть. Це менi дуже сподобалося, але поки я дивився на цих музикантiв, у серединi арени виступали артисти. I я ïх не бачив i пропускав саме цiкаве. Звичайно, я того разу ще зовсiм дурний був
И от ми прийшли всiм класом у цирк. Менi вiдразу сподобалося, що вiн пахне чимсь особливим, i що на стiнах висять яскравi картини, i навкруги свiтло, i в серединi лежить гарний килим, а потовк високий, i там прив'язанi рiзна блискуча гойдалка. I в цей час заграла музика , i все кинулися розсiдатися, а потiм накупили ескiмо й стали ïсти. I раптом через червону фiранку вийшов цiлий загiн якихось людей, одягнених дуже красиво — у червонi костюми з жовтими смужками. Вони встали з бокiв фiранки, i мiж ними пройшов ïхнiй начальник у чорному костюмi. Вiн голосно й трошки незрозумiло щось прокричав, i музика заграла швидко й голосно, i на арену вискочив артист-жонглер, i почалася потiха. Вiн кидав кульки, по десяти або по ста штук нагору, i ловив ïх назад. А потiм схопив смугастий м'яч i став ïм грати… Вiн i головою його подшибал, i потилицею, i чолом, i по спинi катав, i каблуком наподдавал, i м'яч качався по всьому його тiлу як примагниченний. Це було дуже красиво. I раптом жонглер кинув цей мячик до нас у публiку, i отут уже почалася теперiшня метушня, тому що я пiймав цей м'яч i кинув його у Валерку, а Валерка — у Ведмедика, а Ведмедик раптом нацiлився й нi з того нi iз сього засвiтив прямо в диригента, але в нього не потрапив, а потрапив у барабан! Бамм! Барабанщик розсердився й кинув м'яч назад жонглеровi, але м'яч не долетiв, вiн просто догодив однiєï гарнiй тетеньке в зачiску, i в неï вийшла не зачiска, а прочуханка. I ми всi так реготали, що ледве не померли
И коли жонглер утiк за фiранку, ми довго не могли заспокоïтися. Але отут на арену викотили величезна блакитна куля, i дядько, що повiдомляє, вийшов на середину й щось прокричав нерозбiрливим голосом. Зрозумiти не можна було нiчого, i оркестр знову заграв щось дуже веселе, тiльки не так швидко, як ранiше.
И раптом на арену вибiгла маленька дiвчинка. Я так маленьких i гарних нiколи не бачив. У неï були синi-синi очi, i навколо них були довгi вiï. Вона була в срiбному платтi з повiтряним плащем, i в неï були довгi руки; вона ними змахнула, як птах, i пiдхопилася на цю величезну блакитну кулю, що для неï викотили. Вона стояла на кулi. I потiм раптом побiгла, начебто захотiла зстрибнути з його, але куля закрутилася пiд ïï ногами, i вона на ньому от так, начебто бiгла, а насправдi ïхала навколо арени. Я таких дiвчинок нiколи не бачив. Всi вони були звичайнi, а ця якась особлива. Вона бiгала по кулi своïми маленькими нiжками, як по рiвнiй пiдлозi, i голубой куля везла ïï на собi: вона могла ïхати на ньому й прямо, i назад, i лiворуч, i куди хочеш! Вона весело смiялася, коли так бiгала, начебто плила, i я подумав, що вона, напевно, i є Дюймовочка, така вона була маленька, мила й незвичайна. У цей час вона зупинилася, i хтось ïй подав рiзнi колокольчатие браслети, i вона надягла ïх собi на туфельки й на руки й знову стала повiльно кружлятися на кулi, начебто танцювати. I оркестр заграв тиху музику, i було чутно, як тонко дзенькають золотi дзвiночки на девочкиних довгих руках. I це все було як у казцi. I отут ще згасили свiтло, i виявилося, що дiвчинка вдобавок умiє свiтитися в темрявi, i вона повiльно плила по колу, i свiтилася, i дзенькала, i це було дивно, — я за все своє життя не бачив нiчого такого подiбного
И коли запалили свiтло, усi захлопали й заволали “браво”, i я теж кричав “браво”. А дiвчинка зiскочила зi своєï кулi й побiгла вперед, до нас ближче, i раптом на бiгу перевернулася через голову, як блискавка, i ще, i ще раз, i всi вперед i вперед. I менi здалося, що от вона зараз розiб'ється об бар'єр, i я раптом дуже злякався, i схопився на ноги, i хотiв бiгти до неï, щоб пiдхопити ïï й урятувати, але дiвчинка раптом зупинилася як укопана, розкинула своï довгi руки, оркестр замовк, i вона стояла й посмiхалася. I всi захлопали щосили й навiть застукали ногами. I в цю мiнуту ця дiвчинка подивилася на мене, i я побачив, що вона побачила, що я ïï бачу й що я теж бачу, що вона бачить мене, i вона помахала менi рукою й посмiхнулася. Вона менi одному помахала й посмiхнулася. I я знову захотiв пiдбiгти до неï, i я простягнув до неï руки. А вона раптом послала всiм повiтряний поцiлунок i втекла за червону фiранку, куди тiкали всi артисти. I на арену вийшов клоун зi своïм пiвнем i почав чхати й падати, але менi було не до нього. Я увесь час думав про дiвчинку на кулi, яка вона дивна i як вона помахала менi рукою й посмiхнулася, i бiльше вже нi на що не хотiв дивитися. Навпаки, я мiцно замружив очi, щоб не бачити цього дурного клоуна з його червоним носом, тому що вiн менi псував мою дiвчинку: вона усе ще менi представлялася на своïй блакитнiй кулi
А потiм оголосили антракт, i всi побiгли в буфет пити ситро, а я тихенько спустився долiлиць i пiдiйшов до фiранки, звiдки виходили артисти
Менi хотiлося ще раз подивитися на цю дiвчинку, i я стояв у фiранки й дивився — раптом вона вийде? Але вона не виходила
А пiсля антракту виступали леви, i менi не сподобалося, що приборкувач увесь час тягав ïх за хвости, начебто це були не леви, а дохлi кiшки. Вiн змушував ïх пересаджуватися з мiсця на мiсце або укладав ïх на пiдлогу рядком i ходив по левах ногами, як по килиму, а в них був такий вид, що от ïм не дають полежати спокiйно. Це було нецiкаво, тому що лев повинен полювати й гнатися за бiзоном у безкрайнiх пампасах (1) i оголошувати околицi грiзним ричанням, що приводить у трепет тубiльне населення. А так виходить не лев, а просто я сам не знаю що
И коли скiнчилося й ми пiшли додому, я увесь час думав про дiвчинку на кулi
А ввечерi тато запитав:
- Ну як? Сподобалося в цирку?
Я сказав:
- Тато! Там у цирку є дiвчинка. Вона танцює на блакитнiй
      кулi. Така славна, краще всiх! Вона менi посмiхнулася й махнула рукою!
      Менi одному, слово честi! Розумiєш, тато? Пiдемо в наступну
      недiлю в цирк! Я тобi ïï покаджу! Тато сказав:
- Обов'язково пiдемо. Обожнюю цирк!
А мама подивилася на нас обох так, начебто побачила в перший раз
…I почався довжелезний тиждень, i я ïв, учився, вставав i лягав спати, грав i навiть бився, i однаково щодня думав, коли ж прийде недiля, i ми з татом пiдемо в цирк, i я знову побачу дiвчинку на кулi, i покаджу ïï татовi, i, може бути, тато запросить ïï до нас у гостi, i я подарую ïй пiстолет-браунiнг i намалюю корабель на всiх вiтрилах
Але в недiлю тато не змогла йти. До нього прийшли товаришi, вони копалися в якихось кресленнях, i кричали, i курили, i пили чай, i сидiли допiзна, i пiсля них у мами розболiлася голова, а тато сказав менi:
- У наступну недiлю… Даю клятву Вiрностi й Ушановуйся
И я так чекав наступноï недiлi, що навiть не пам'ятаю, як прожив ще один тиждень. I тато стримав своє слово : вiн пiшов iз мною в цирк i купив квитки в другий ряд, i я радувався, що ми так близько сидимо, i подання почалося, i я почав чекати, коли з'явиться дiвчинка на кулi. Але людина, що повiдомляє, увесь час повiдомляв рiзних iнших артистiв, i вони виходили й виступали по-всякому, але дiвчинка все не з'являлася. А я прямо тремтiв з нетерпiння, менi дуже хотiлося, щоб тато побачив, яка вона незвичайна у своєму срiбному костюмi з повiтряним плащем i як вона спритно бiгає по блакитнiй кулi. I щораз, коли виходив що повiдомляє, я шепотiв татовi:
- Зараз вiн оголосить ïï!
Але вiн, як на зло, повiдомляв кого-небудь iншого, i в мене навiть ненависть до нього з'явилася, i я увесь час говорив татовi:
- Так ну його! Це дурниця на пiсному маслi! Це не те!
А тато говорив, не дивлячись на мене:
- Не заважай, будь ласка. Це дуже цiкаво! Саме те!
Я подумав, що тато, видно, погано розбирається в цирку, раз це йому цiкаво. Подивимося, що вiн запече, коли побачить дiвчинку на кулi. Мабуть пiдскочить на своєму стiльцi на два метри у висоту…
Але отут вийшов що повiдомляє й своïм глухонiмим голосом крикнув:
- Ант-Рра-Кт!
Я просто вухам своïм не повiрив! Антракт? А чому? Адже в другому вiддiленнi будуть тiльки леви! А де ж моя дiвчинка на кулi? Де вона? Чому вона не виступає? Може бути, вона занедужала? Може бути, вона впала й у неï струс мозку?
Я сказав:
- Тато, пiдемо скорiше, довiдаємося, де ж дiвчинка на кулi!
Тато вiдповiв:
- Так, так! А де ж твоя еквiлiбристка (2)? Щось не видать! Пiдемо-Ка
      купимо програмку!..
Вiн був веселий i задоволений. Вiн оглянувся навколо, засмiявся й сказав:
- Ах, люблю… Люблю я цирк! Самий захiд цей… Голову
      кружляє…
И ми пiшли в коридор. Там товклося багато народу, i продавалися цукерки й вафлi, i на стiнках висiли фотографiï рiзних тигрячих морд, i ми побродили небагато й знайшли нарештi контролерку iз програмками. Тато купив у неï одну й став переглядати. А я не витримав i запитав у контролерки:
- Скажiть, будь ласка, а коли буде виступати дiвчинка на кулi?
- Яка дiвчинка?
Тато сказав:
- У програмi зазначена еквiлiбристка на кулi Т. Воронцова. Де вона?
Я стояв i мовчав. Контролерка сказала:
- Ах, ви про Танечку Воронцову? Виïхала вона. Виïхала. Що ж ви
      пiзно кинулися?
Я стояв i мовчав
Тато сказав:
- Ми вже два тижнi не знаємо спокою. Хочемо подивитися
      еквiлiбристку Т. Воронцову, а ïï немає.
Контролерка сказала:
- Так вона виïхала… Разом з родителями… Батьки в
      неï “Бронзовi люди — Два-Яворс”. Може, чули?
      Дуже жаль. Учора тiльки виïхали
Я сказав:
- От бачиш, тато…
- Я не знав, що вона виïде. Як шкода… Ох ти боже мiй!.. Ну що
      ж… Нiчого не поробиш…
Я запитав у контролерки:
- Це, виходить, точно?
Вона сказала:
- Точно. Я сказав:
- А куди, невiдомо?
Вона сказала:
- У Владивосток
Геть куди. Далеко. Владивосток. Я знаю, вiн мiститься в самому кiнцi карти, вiд Москви праворуч.
Я сказав:
- Яка далечiнь
Контролерка раптом заквапилася:
- Ну йдiть, iдiть на мiсця, уже гасять свiтло! Тато пiдхопив:
- Пiшли, Дениска! Зараз будуть леви! Кошлатi, ричать — жах! Бiжимо
      дивитися!
Я сказав:
- Пiдемо додому, тато
Вiн сказав:
- От так раз…
Контролерка засмiялася. Але ми пiдiйшли до гардероба, i я простягнув номер, i ми одяглися й вийшли iз цирку. Ми пiшли по бульварi i йшли так досить довго, потiм я сказав:
- Владивосток — це на самому кiнцi карти. Туди, якщо поïздом,
      цiлий мiсяць проïдеш…
Тато мовчав. Йому, видно, було не до мене. Ми пройшли ще небагато, i я раптом згадав про лiтаки й сказав:
- А на “ТУ-104″ за третя година — i там!
Але тато однаково не вiдповiв. Вiн мiцно тримав мене за руку. Коли ми вийшли на вулицю Горького, вiн сказав:
- Зайдемо в кафе-морозиво. Смутузим по двох порцiï, а?
Я сказав:
- Не хочеться щось, тато
- Там подають воду, називається “Кахетинська”. Нiде у
      свiтi не пив кращоï води
Я сказав:
- Не хочеться, тато
Вiн не став мене вмовляти. Вiн додав кроку й мiцно стис мою руку. Менi стало навiть боляче. Вiн iшов дуже швидко, i я ледве поспiвав за ним. Отчого вiн iшов так швидко? Чому вiн не розмовляв iз мною? Менi схотiлося на нього глянути. Я пiдняв голову. У нього була дуже серйозна й смутна особа
(1) Пампаси — субтропiчнi степи в Пiвденнiй Америцi
(2) Еквiлiбристка — циркова артистка, що втримує рiвновага
      на нестiйких предметах: кулi, канатi й др.