Бог щасливоï митi
Люди античного миру з великим трепетом почитали одне загадкове й нинiмало вiдоме божество. Його кликали КАЙРОС — бог Щасливоï
Митi, бог Шансу й Удачi. Уважалося, що вiн захищав всiм особливо слушним
митям для дiï, дерзновениям i митям великого Щастя. Його
зображували як миловидного юнака iз крильми, однiєю ногою вартi на
земнiй кулi, що тримає в однiй руцi ваги, а в iнший бритву.
Найбiльше дивувала його зачiска: одне довге й густе пасмо волосся на
верхiвцi, що ниспадает на чоло, позаду ж його голова було майже
лисоï, за винятком декiлькох коротких волоскiв
На однiй середньовiчнiй гравюрi пiд зображенням Кайроса стояв напис, що
переводиться з латинi приблизно так: Я пiймана мить вiчностi — не
упускай мене!
Орфики називали Кайроса богом, покровительствующим Часу для Посiву, i
зв'язували його з Афродiтою, силою виявленоï Любовi
Забавно, що ключовим символом Кайроса є саме його пасмо. В
античних традицiях говорили: якщо ти хочеш пiймати шанс, те неодмiнно
повинен пiймати Кайроса за волосся
Безшумно й спритно рухається Кайрос серед людей i бiжить так
швидко, що його не побачиш i не пiймаєш. Побачити Кайроса —
сприятлива мить Вiчностi — можна, як тiльки якщо зустрiнешся з
божеством вiч-на-вiч. Тодi треба реагувати швидко й спритно, тому що
саме за цю коротку мить можна пiймати Кайроса.
Якщо тобi це вдасться, то вважай, що ти пiймав свiй Шанс, ведучий
Ксчастью.
Якщо ти будеш баритися, якщо будеш перебувати в нерiшучостi й роздумах i
дозволиш, щоб Кайрос вiд тебе вiдвернувся, показав свою гладку лисину й
утiк, то вважай, що свiй Шанс для Щастя цього разу ти упустив. За
словами Калiстрата, пасмо волосся на його чолi говорить про те, що його
легко пiймати, коли вiн до тебе наближається вiч-на-вiч, але якщо
вiн уже пролетiв мимо, те це значить, що строк для дiï минув, i
якщо слушною миттю — Кайросом — зневажити, то його вже не
можна повернути… i наступного Шансу прийде чекати дуже довго.
Виходить, що, якщо хочеш доторкнутися на Щастя й призвати його, потрiбно
пiймати на лету усього лише одна коротка мить Вiчностi. Якщо тобi це
вдасться, то саме тодi потрiбно робити важливi й правильнi життєвi
вибори, приймати швидкi рiшення й дiяти. У стародавностi говорили, що
все коштовне в нашiм життi починається з таких пiйманих митей
Вiчностi, коротких, але зате прожитих разом з Кайросом, богом, що
показує шлях на Щастя, у той час як всi iншi моменти, до яких
Кайрос не доторкався, швидко поринають у рiку забуття
Пiймати всього лише одна коротка мить Вiчностi — це легко сказати,
але набагато сутужнiше здiйснити. Адже мова йде про митi щастя, якi вже
нiколи не забуваються, якi назавжди залишаються в пам'ятi, навiть пiсля
смертi. У стародавностi говорили, що пiсля однiєï такого
прожитоï митi увесь свiт i сам сенс життя вiдкриваються по-новому,
твоє призначення вiдкривається по-новому, i, скiльки б до
цього ти вже не прожив, твiй життєвий шлях немов починається
заново. Адже спереду стiльки всього вiдкрилися: дивнi новi далечiнi й
далекi мерехтливi зiрки, до яких треба йти, пробираючись крiзь небаченi
тернии й проходячи невiдомi дотепер випробування, але справа того
коштує
Саме тодi, коли ти проживаєш таку єдину, унiкальну й
неповторну мить великого Щастя, що дуже коротко, але стає
Вiчнiстю, тому що запам'ятовується назавжди, треба зробити зупинку
й прожити ще й сам момент стоп-кадру
У стародавностi говорили, що якщо в такий момент робити вибiр, приймати
рiшення, мрiяти й намагатися намiтити своï подальшi кроки й
дiï не вiд розуму, а вiд серця, переповненого щастям (а це
буває навiть у стражданнi), те саме тодi народжується все
велике, щире й довговiчне, що ти будеш здатний зробити у своєму
життi. Тому що щастя — це витрата себе на утвiр своïх рук, що
буде жити й пiсля твоєï смертi (Екзюперi).
Це будуть справи, iдеï, утвори, добрi дiяння й учинки, якi вже
перестануть бути просто справами й учинками, а перетворяться в
довговiчнi слiди, якi ти залишиш пiсля своєï смертi Саме по
цих слiдах тебе будуть пам'ятати, i ти навiть у свiтi iншому нiколи не
забудеш усього, що було пов'язане з ними тут, на землi, так само як
нiколи не забудеш тi, кому завдяки цьому подарував хоча б одна коротка
мить щирого Щастя
чиЗнаєте ви, що таке Вище Щастя для Безсмертноï Душi?Це коли твоï слiди принесли щире благо, коли ïх пам'ятають i
люблять, коли ними надихаються й до них вертаються, як до джерела iз
чистою водою в пустелi, коли з них черпають силу й змiст для кожного дня
й для всього життя. Коли слiди твоïх зусиль i дiянь роками,
столiттями дарують людям Щастя, навiть якщо вони при цьому забувають
iм'я людини, що ïх залишив, один раз що жив i ушли iз
цiєï землi, немов комета, за якоï залишилося лише
мерехтiння свiтла в темрявi…
Насправдi все життя воiстину Щасливоï Людини — це довгий i
дуже важкий ШЛЯХ вiд однiєï короткоï митi Вiчностi
кдругому.
До кожноï митi великого Щастя ти йдеш дуже довго —
шукаєш i не знаходиш, мучишся, пробуєш, експериментуєш
i помиляєшся, багато разiв тебе несе не туди й ти
сподiваєшся не на тих людей, витрачаєш час, здоров'я, нерви,
сили, лише для того щоб знову й знову вертатися на споконвiчну позицiю й
починати всi спочатку, падаєш i встаєш, сумнiваєшся,
опускаєш руки, разочаровываешься, лише для того щоб знову шукати
тих, кому можна вiрити, i те, у що варто вiрити, багато разiв
прощаєш i просиш прощення, борючись за те, щоб твоя любов
залишалася чистоï, безкорисливоï й не потребуючоï нiчого
замiсть, багато разiв величезними зусиллями переборюєш себе, у
борошнах виковуючи нескiнченне терпiння, сильну волю й мiцний дух,
багато разiв виявляєшся в тупику й шукаєш свiтло, багато й
сильно страждаєш i крiзь завiсу злiз шукаєш свiтло, тебе
вiддають, не розумiють, залишають у найстрашнiший момент, ти дуже й дуже
самотнiй i крiзь завiсу щиросердечного болю шукаєш свiтло, —
i його знаходиш…
У стародавностi говорили, що, коли нарештi-те й зненацька приходить мить
великого Щастя, та сама коротка мить Вiчностi, — ми його
заслужили, вистраждали й насправдi призвали своïми власними
зусиллями. Небо дiйсно вiдгукується. Всi нашi митi великого Щастя
— це насправдi результат i злиття нашого довгого й тернистого
пройденого шляху й однiєï короткоï митi, коли Доля й Бог
пiдтверджують, що цей Шлях ми пройшли не зрячи
Коли мова йде про Щастя, що ти таким способом заслужив, знову
проявляється чиннiсть Великого Закону: Подiбне завжди
призиває Подiбне, Подiбне завжди притягає Подiбне, Подiбне
завжди вступає в Резонанс iз Подiбним, Подiбне завжди знаходить
Подiбне
В одному аулi в Дагестанi є особливо гарне мiсце, цвинтар, де
ховали мiсцевих мудрецiв. На вiдокремленому зеленому пагорбi
коштує надгробна плита, на якiй висiчена простий i зворушливий
напис: Тут спочиває людина, що прожив 15 днiв. Поруч висiченi рiк
народження й рiк смертi мудреця — уважаєш i розумiєш,
що насправдi людин прожив 90 рокiв. Мiсцевi жителi розповiдають, що сам
мудрець просив написати на своïй могилi тiльки це й нiчого бiльше.
Мене цей напис зворушив до глибини душi. Перед смертю людин пiдвiв
пiдсумки, оглянув внутрiшнiм поглядом всi прожитi 90 рокiв свого життя,
взяв так порахував — у сумi вийшло 15 днiв Великого Щастя. Все
iнше було вiддано Забуттю…
Згадуючи про це, я щораз схиляю колiна перед цим невiдомим менi воiстину
мудрим i воiстину щасливою людиною; адже якщо в цi 15 днiв увiйшли всi
пiйманi й прожитi короткi митi Вiчностi, те його життя було прожито не
зрячи…
Сенс життя в тiм, на що вона витрачена. Умирають тiльки за те, заради
чого варто жити (Екзюперi).
Наша бесiда про Щастя пiдiйшла до кiнця… Уже глибока нiч, тиха,
тепла, гарна. У моєму кабiнетi звучить музика , а всi куточки
нашоï Школи вже давно поринули в сон. Я встала й широко розгорнула
вiкно в сад. Мене огорнуло пахощi квiтiв, у темрявi, як завжди,
мерехтить лiхтарик у ставка, а мою душу пестить нiжне щебетання тiльки
що що прокинулося пташки. На небi ледве виднiються зiрки, розчиняючись у
синявому небесного зводу, що стає усе свiтлiше й свiтлiше. Як у
дитинствi, я поглядом шукаю Бiльшу Ведмедицю, сузiр'я Лебедя,
Лiри… i на душi стає тихо, красиво, спокiйно… Я вже
було зiбралася лягати спати, але мене зупинив ваш погляд (я його вiдчула
у своєму серцi), немов безмовно запитувач: А митi Великого
Щастя… будь ласка, розповiдайте небагато про них! I я повернулася
за свiй робочий стiл…
Про цьому важко розповiдати — слiв не вистачає… Не
поясниш, не передаси на паперi… Я можу тiльки дiлитися своïми
митями щастя й тим, чим моя душа наповнюється, коли я цi митi
знову й знову призиваю, щоб вони повернулися, коли ïх втрачаю (адже
дуже важливо, щоб душа й серце не просте наповнювалися, а
переповнялися).
Iнодi це одна улюблена фраза, вiршi або фрагмент iз книги (або улюбленi
книги й добутки, якi читаю, перечитую й переглядаю знову й знову). Це
музика , без якоï жити не можу, що очищає мою душу, несе всю
накопичену пил i в буквальному значеннi зцiляє мене, точно так
само як i всi види мистецтва
Це образ коханоï людини або дорогих менi iстот, яких згадуєш
— i ти вже щасливий. Це мрiï й натхнення, якi мене вiдвiдують
як дарунок долi, коли займаюся улюбленою справою, особливо коли довго
шукаю й довго борюся (я ж романтик, ентузiаст i iдеалiст до мозку костей
i дуже люблю теперiшнi завдання й дух пригоди).
Iнодi це дуже iнтимна й зворушлива молитва серця, що у мене спонтанно
виникає й повертає всю чистоту, щирiсть i дiйснiсть, на яку
я здатна
Я дуже-дуже люблю свiтло й мерехтiння вогникiв у ночi, дуже-дуже люблю
природу й зоряне небо… Дуже-Дуже люблю каменi, рослини, звiрiв,
птахiв, i коли здається, що знаходжу загальну мову з ними й що ми
один одного безмовно розумiємо, це щастя неземне!..
Я дуже-дуже люблю красу у всiх ïï проявах (без краси й
вiдчуття внутрiшньоï гармонiï я сама не своя!)…
Я дуже-дуже люблю людей (дорослих) i дiтей, особливо ïхнього ока,
особливо коли вони посмiхаються, коли радуються й щасливо смiються
А коли здається, що ïхнього ока заблищали, що ïхню особу
опромiнила посмiшка або що вони дещо важливе для себе зрозумiли й
вiдкрили завдяки тому, що я ïм вiддала все, що могла, i краще, що
мала, це велике щастя…
Мене дуже-дуже торкає в людях доброта, щедрiсть, вiрнiсть,
шляхетнiсть, великодушнiсть, глибина розумiння, широта кругозору,
ïхнє почуття гумору, ïхня мужнiсть, справедливiсть i
вiдвага у випробуваннях, ïхнє вмiння любити й багато чого-
багато чого ще. Особливо торкає, коли все це в людинi вiдразу не
очевидно, а ти почуваєш, що воно повинне бути заховане десь
глибоко в ньому, i робиш всi, щоб воно виявилося, — а коли
проявляється й ти бачиш красу неземну, про яку навiть не
пiдозрював, це велике щастя
Мене дуже-дуже торкають бiль i страждання, i я роблю все, що можу i як
можу, щоб принести полегшення й зцiлення не тiльки тiлу, але й душi, а в
рiдких випадках, коли це виходить, я молюся й намагаюся не дихати…
Перед майстернiстю й будь-яким талантом я просто схиляюся. Тому дуже
люблю майструвати руками (хоча мало що вмiю й рiдко знаходжу для цього
вiльний час) i дуже-дуже люблю дослiджувати, учитися, пiзнавати (я фанат
фiлософiï, мудростi тисячорiч, навчань, пов'язаних з душею людини,
традицiй i культурноï спадщини людства, i мене дуже-дуже
торкає все, що пов'язане з Росiєю й росiйською культурою).
И ще я дуже-дуже люблю своïх учителiв i своïх учнiв (свою
Школу Новий Акрополь) i дуже-дуже люблю свого чоловiка, свою сiм'ю й
своïх друзiв. Вони — моє велике Щастя, все моє
Життя…
От я вам розповiла все про себе, вiрнiше, майже всi, а ще вiрнiше,
далеко не всi (i вам не треба заходити на сайт Однокласники, там мене
так i так немає… жартую, до речi, я дуже люблю гумор i дуже
люблю жартувати й часом у гарному змiстi похулиганить). Ви мене
запитували про моï митi Великого Щастя, а я дiлилася тим, чим
переповняється моя душа. Ви мене запитували про Щастя, а я вам
розповiдала про те, що я дуже, дуже люблю…
Ви вгадали — все моє Щастя в ЛЮБОВI, у можливостi Любити, у
можливостi вчитися Любити щораз усе сильнiше й чистiше, i за це я дуже,
дуже вдячна Долi
Все моє Щастя в постiйному станi Закоханостi в людей, у природу, у
красу й змiст Свiтобудови, у саме Життя (навiть коли менi важко, боляче
або коли я страждаю)… Цю закоханiсть як стан душi й свiдомостi я
для себе виражаю двома поняттями, за яких коштує багато щиро
прожитих митей: щастя крiзь сльози й сльози вiд щастя. Цим станом я дуже
дорожу, його намагаюся берегти, зберiгати, змiцнювати й вертатися до
нього щораз, коли його втрачаю…
И ще я намагаюся вчитися любити так, що вiдкриваю Любовi душу й серце (i
навiть мозки) i даю ïй можливiсть мене направити. Тому дуже дорожу
однiєю фразою Халиля Джебрана: Не думайте, що можете направити
Любов у ïï плинi. Любов, якщо порахує вас гiдними, сама
направить вас. От цим я живу, i в цьому моï митi Щастя
Знаєте, менi iнодi здається, що я схожа на Ïжачка в
туманi з вiдомого мультику. Точно так само як вiн, я в туманi знаходжу
друзiв, зустрiчаю дивних, цiкавих персонажiв, проживаю дивнi пригоди,
хоча, як i Ïжачковi, менi часом буває дуже страшно, я туману
дуже боюся… А коли туман розсiюється, я теж вiдкриваю
несподiвану красу навколишнього свiту i його мешканцiв. В одному тiльки
я i Ïжачок, i Ведмежа в однiй особi. Помнете, коли Ïжачок
марне намагався змусити Ведмежа представити, що було б, якби його,
Ïжачка, не було на цьому свiтлi. Ведмежа нiяк не могло зрозумiти й
вiдповiдав: Якщо тебе нi, я б тебе шукав будинку, на рiчцi, у лiсi, а
якщо зовсiм не знайду, то кричав би голосно, у весь голос: I-I-До!
— i ти б точно мене почув i вiдгукнувся. Але Ïжачок
наполягав: Але якщо мене зовсiм немає… Мене нi крапельки
немає. Розумiєш? — Що ти до мене пристав? —
розсердилося Ведмежа. — Якщо тебе нi, те й мене немає.
Зрозумiв?
От i все моє саме головне визначення Щастя: Якщо тебе нi, те й
мене немає. Як добре, що ти є на свiтi!
Щоранку я намагаюся просипатися з передчуттям щастя, що принесе
наступаючий день. Знаєте, коли це вдається — дивно,
але дiє! Одне з моïх улюблених японських хокку, що я дарую
вам на прощання, саме про мене:
Навiть сiркою воронi
Цей ранок до особи -
Ишь, як покращала!
Басi
И ще один дуже улюблений японський вiрш на прощання, про мене й про всiх
нас:
Усе озарилось.
Воiстину, так свiтла
Ця мiсячна нiч,
Що серце спливло вгору.
Там i живе — на небi
Сайзi
Щиро бажаю, щоб Щастя прийшло до усiм нам, якщо порахує нас
гiдними! Удачi вам!
Олена Сикирич
