Чацкий очами Фамусова, Софiï й iнших героïв комедiï
Це риторичне питання, озвучений головним героєм комедiï А. С.
Грибоєдова Горi вiд розуму Олександром Андрiйовичем Чацким, давно
вже покинув межi лiтературного твору й по нинiшнiй день iснує
самостiйно. Цим питанням задається кожний без винятку, тому що
сутнiсть людського буття укладена в єдностi й боротьбi протилежних
поглядiв i думок. Ще великий Аристотель говорила: Людина — iстота
соцiальне.
И оцiнюється людина по справах його не яким-небудь Всесвiтнiм
Розумом, а iншими людьми, що мають своï чесноти й пороки. Генiй
Грибоєдова полягає в тому, що його комедiя максимально
наближена до реального людського життя. Автор не просто своïм
велiнням протиставляє двадцять п'ять дурнiв однiй розумнiй людинi,
але й дає унiкальну можливiсть глянути на Чацкого очами iнших
героïв комедiï
Першоï своє вiдношення до головного героя висловлює
служниця Лiза в бесiдi iз Софiєю Павлiвною про справи серцевих i
весiльних перспективах останньоï. Ïï оцiнка явно жiноча:
Лiза говорить про тi якостi Чацкого, якi першими зауважують у ньому саме
жiнки:
Хто так чутливий, i весел, i гострий,
Як Олександр Андреич Чацкий!..
При цьому саме Лiза виступає в ролi першоï спiльницi Чацкого,
виправдуючи його вiд'ïзд iз Москви сiрiстю й тужливiстю тутешнього
затхлого панського життя:
Де носиться ? у яких краях?
Лiкувався, говорять, на кислi вiн водах,
Не вiд хвороби, чай, вiд нудьги…
Софiя вiдразу настроєна до озвучених Лiзою достоïнствам
Чацкого бiльше скептично:
…Вiн славно
Пересмеять умiє всiх;
Бовтає, жартує, менi забавно;
Дiлити iз усяким можна смiх
Вона протягом усього дiï комедiï навмисно Дистанцiюється
вiд головного героя, споглядаючи його крiзь призму живоï й
безсторонньоï iронiï, у якiй всi достоïнства Чацкого,
дарованi йому Грибоєдовим, спотворюються, приймаючи вигадливi й
комiчнi форми. У першiй бесiдi двох героïв Софiя своïми немов
невзначай загубленими фразами нiбито навмисно провокує Чацкого
виливати жовч на Москву i ïï мешканцiв:
Гоненъе на Москву
Що значить бачити свiтло!..
От вас би з тетушкою свестъ,
Щоб всiх знайомих перечесть.
Софiя не залишає нiяких недомовок мiж нею й Чацким; вона пряма й
щира, рiшуче висловлює всi докори: Веселiсть ваша не скромна,
У вас негайно вуж гострота готова…
…грiзний погляд i рiзкий тон,
И цих у вас особливостей безодня;
А над собою гроза куди не марна
Саме Софiя, вiдразу ж визначивши головного героя як Не людина, змiя!,
дає й старт стрiмкоï розв'язки:
Вiн несповна розуму…
Павло Опанасович Фамусов приймає возвратившегося з подорожi
Чацкого з видимою привiтнiстю. Будучи здивованим питанням замiжжя
своєï дорослоï дочки й терза_ мiркувань Який же iз
двох?, помiщаючи на рiзнi чашi ваг Молчалина й Чацкого, Фамусов
намагається оцiнити головного героя на предмет практичностi. Втiм,
як i у випадку iз Софiєю, позицiя у вiдношеннi Чацкого
формується в першому ж ïхньому масштабному дiалозi, де
Фамусов на своï речення …маєтком не керувати помилково,
а головне, пiти-ка послужити одержує порцiю радикальноï
критики пiдвалин суспiльства в порiвняннi столiття нинiшнього й столiття
минулого. Подiбний поворот у бесiдi
Ах! Боже мiй! вiн карбонарiй!..
Небезпечна людина!..
Що говорить! i говорить, як пише!..
Вiн вiльнiсть хоче проповедать!..
Так вiн влади не визнає!..
Розсерджений невмiнням Чацкого тримати мова за зубами в присутностi
солiдноï, вiдомого людини Сергiя Сергiйовича Скалозубаа, що знакiв
тьму отличья нахапав, Фамусов змiцнює у своïй думцi остаточно
й безповоротно. На якийсь час залишаючи сцену, вiн вертається в
самий розпал жаркого обговорення божевiлля головного героя, вносячи свою
посильну лепту в змiцненнi й роздуваннi безглуздого слуху:
Я перший, я вiдкрив!
Давно дивуюся я, як нiхто його не зв'яже!..
По матерi пiшов, по Ганнi Алексевне;
Покiйниця сума сходила вiсiм раз
Вiдношення до Чацкому другорядних персонажiв цiлком i повнiстю
ґрунтується на озвученому ким-небудь думцi, оголюючи
нездатнiсть до самостiйного аналiзу й оцiнки. Скалозуб, якому Фамусов
вiдрекомендував Чацкого як дiлового, малого з головою, славно пишучого й
переводящего, залишається при цьому думцi навiть пiсля монологу
головного героя А суддi хто?!, де мова йде про жадiбну пристрасть до
чинiв i мундирiв. Тугоуховские обмiрять Чацкого шкалою знатностi й
заможностi, опираючись на слова Наталi Дмитрiвни Горич.
Репетилов займається перед Чацким самобичуванням, самознищенням,
виражає йому всю вiдданiсть, повагу, навряд чи представляючи
навiть, хто є головний герой насправдi. Кожний з учасникiв
комедiï кривить дзеркало, у якому вiдбитий Чацкий, на свiй власний
розсуд
Не суди так не судимо будеш — говорить древня народна мудрiсть.
Iстиннiсть ïï незаперечна, i саме вона коштує гербовою
печаткою на всiй комедiï Горi вiд розуму. Будучибеспощадним суддею
вдач i звичаïв московського суспiльства, Чацкий сам попадає
пiд суд, у якому в нього немає адвоката, зате є безлiч самих
рiзних обвинувачiв. Задаючи своє риторичне питання, головний герой
не одержує на нього однозначноï вiдповiдi, тому що риторичне
питання такоï вiдповiдi не має, по визначенню
