Драматична доля особистостi в умовах тоталiтарного суспiльного устрою
Людинi властиво заглядати в майбутнє , намагатися розпiзнати його
обрису. Скiльки письменникiв рiзних iсторичних епох прагнули вiдкрити
завiсу, за якоï ховається майбутнє, угадати те, що не
дано знати нiкому: Мiсто Сонця Кампанелли, романи Жуля Верна, роман Дж.
Оруелла 1984, Що робити? Н. Чернишевського й iншi
Не виключення тут i Е. Замятiн. Незадоволенiсть сьогоденням, радянською
дiйснiстю змусила його задатися питанням: яким повинне бути
майбутнє, у якому можна почувати себе щасливим, у якому можна
здiйснити своï надiï, реалiзувати iдеали?
У романi Ми у фантастичному й гротескному обличчi з'являється
перед читачем можливий варiант суспiльства майбутнього.
Реалiзується мрiя сильних миру цього: Життя повинна стати стрункою
машиною й з механiчною неминучiстю вести нас до бажаноï мети. На
жаль, у такому суспiльствi немає нiчого, що б не передвiщала вже
сучасна письменниковi реальнiсть. Перед нами розвертається
математично доконане життя Єдиноï Держави. Символiчний образ
вогнедишного iнтеграла, чуда технiчноï думки й одночасно знаряддя
найжорстокiшого поневолення вiдкриває книгу. Бездушна технiка
разом з деспотичною владою перетворили людини в придаток машини, вiдняли
в нього волю, виховали в добровiльному рабствi. Мир без любовi, без
душi, без поезiï. Людинi-нумеру, позбавленому iм'ю, було викликано,
що наша несвобода є наше щастя i що це щастя складається у
вiдмовi вiд власного я i розчиненнi в безособовому ми.
Роман Замятiна — попередження про подвiйну небезпеку, що
загрожує людству: про гiпертрофовану владу машин i влади держави.
Однотипнiсть безроздiльно й невсипно панує над життям всiх членiв
суспiльства. Це забезпечується доконаною технiкою й недреманним
оком хоронителiв.
Твiр Замятiна перейнято роздумами про росiйську пiсляреволюцiйну
дiйснiсть. У ньому вгадуються таємнi думки про можливi й уже, що
виявилися при життi письменника перекрученнях, соцiалiстичноï
iдеï
Вiдношення до полiтики воєнного комунiзму стало каменем спотикання
для письменника. Ця полiтика, що передбачає сугубу централiзацiю
полiтичного й економiчного життя в краïнi, ряд жорстоких мiр, була
тимчасовий i змушеноï в умовах громадянськоï вiйни й
господарськоï розрухи. Але Замятiну (i не тiльки йому в ту пору)
представлялося, що нiчого iншого вже не буде й що людям нав'язана
єдина модель подальшого руху — новий варiант тоталiтаризму
Роман Замятiна символичен: вiн попереджає про можливi
перекручування соцiалiзму, про небезпеку вiдхилення вiд демократичного
шляху й зловживань, що виражаються в насильствi над людською особистiстю
Наступнi подiï вiтчизняноï й свiтовоï iсторiï
показали, що тривоги письменника не були даремнi. Наш народ пережив i
гiркi уроки колективiзацiï, i сталинизм, i репресiï, i
загальний страх, i застiй Дуже багато сцен роману змушують згадати
недавнє минуле. Манiфестацiя на честь Благодiйника, одноголоснi
вибори, хоронителi, якi стежать за кожним кроком людини. Але Замятiн
показує, що в суспiльствi, де все спрямовано на придушення
особистостi, де iгнорується людське я, де одноособова влада
є неосяжноï, можливий бунт. Здатнiсть i бажання почувати,
любити, бути вiльним у думках i вчинках штовхають людей на боротьбу. Але
й отут влади знаходять вихiд: у людини хiрургiчним шляхом видаляють
фантазiю — останнє, що змушувало його пiднiмати гордо
голову, почувати себе розумним i сильним. I все-таки залишається
надiя, що людське достоïнство не вмре нi при якому режимi. Цю надiю
висловлює жiнка, що своєю красою надихає на боротьбу
У своєму творi Замятiн затверджує, що не iснує
iдеального суспiльства. Життя — це прагнення до iдеалу. Але коли
це прагнення вiдсутнє, наступає епоха застою
Iнша тема, спiвзвучна сьогоднiшньому дню, — екологiчна.
Антисуспiльство, зображене в книзi, несе загибель самому єству
життя, iзолюючи людини вiд природи. Автор мрiє вигнати оброслими
цифрами людей голими в лiси, щоб вони вчилися там у птахiв, квiтiв,
сонця. Тiльки це, на думку письменника, може вiдновити внутрiшню
цiлiснiсть людини
Автор роману Ми належить до тих великим художникам слова, хто посилено
приковував увагу суспiльства до вiчних цiнностей в умовах глобальних
iсторичних катаклiзмiв XX сторiччя. У свiй час роман не був прийнятий.
Його шлях до нас, що живе сьогоднi, був дуже довгим i важким. Читаючи
цей роман-антиутопiю, ми можемо по-новому глянути на подiï
iсторiï, осмислити роль людини в них. Такi добутки, як Ми,
видавлюють з людини раба, роблять його особистiстю
Є глибока закономiрнiсть у тiм, що всiма сучасниками Замятiна
роман був прочитаний як пародiя на соцiалiзм. Це говорить про те, що тi
негативнi риси, якi послужили письменниковi вiдправною крапкою для
розвитку сюжету, були помiтнi не тiльки авторовi. Характерно, що Замятiн
вiдмовлявся вiд подiбного трактування авторського задуму, i в цьому не
було неправди (говорити правду було особистiсним i художнiм кредо
письменника), тому що поштовхом до написання добутку послужили
англiйськi враження
В однiй з доповiдей, що має принципове значення для з'ясування
його творчих принципiв, Замятiн повiдомив, що в романi “Ми”
вiн робить спробу “побудувати рiвняння руху
європейськоï механiзацiï й цивiлiзацiï, що
механiзує,”.
Деякi сучаснi дослiдники, ототожнюючи авторський задум з художнiм
результатом, вiдповiдно прочитують змiст роману як спробу екстраполювати
в майбутнє такi риси буржуазного суспiльства, як мiщанство,
вiдсталiсть, механiчну розмiренiсть життя, тотальне шпигунство. Однак,
як вiдомо, задум художника в процесi роботи над добутком
реалiзується непередбачено. Варто пам'ятати, що Замятiн
зараховував себе до художникiв iнтуïтивного складу, уважаючи, що
iррацiональне багато в чому рухає його творчим процесом. У
результатi художнiй твiр убирає в себе безлiч iнтенцiй, що
виникають крiм авторськоï свiдомостi. Щось подiбне вiдбулося,
очевидно, i iз задумом роману “Ми”, змiст якого
об'єктивно вiдбило зародження й початок руху потужноï
суспiльноï тенденцiï. Автор лише довiв неï до логiчного
кiнця
Отже, Замятiн не збирався писати пародiю на комунiзм, вiн намалював
фiнал розвитку будь-якого суспiльного лада, у пiдставi якого закладена
iдея штучностi, насильства над людиною. Таким чином, головноï в
романi “Ми” є тема свободи особи. Розкривається
ця тема за допомогою пародiйного переосмислення iдеï
“загальноï рiвностi”. Замятiн був супротивником
цiєï тези, цiнуючи в кожнiй людинi його неповторну
iндивiдуальнiсть. В антиутопiï перелiчений до дрiбних деталей
механiзм нiвелювання iндивiдуальноï свiдомостi. Це надає
роману бiльшу глибину в порiвняннi з негативними утопiями, що з'явилися
в Росiï в XX сторiччi в руслi досить стiйкоï традицiï
утопiчноï лiтератури
