Героïнi в добутках А. И. Солженицина

Так уже трапилося, що в бiльшостi лiтературних творiв головними героями
стають чоловiки. Але наше життя — це переплетення людських доль. I
звичайно, у лiтературi зовсiм неможливо обiйтися лише сильними миру
цього. Як i в будь-якого автора, жiночi образи в Солженицина мають
своï характернi риси. Але, як вiдомо, однакових людей не
буває, тому кожна жiнка в його книгах — окрема доля
У такому об'ємному добутку, як У колi першому, написаному в
основному про чоловiчi долi, жiнки вiдiграють роль вiрних подруг,
вiльних, на вiдмiну вiд чоловiкiв, але не вiльних по рiзних причинах.
Солженицинские героïнi вражають глибиною своєï душi. I
Симочка, i Клара, бiльшiсть iнших героïнь некрасивi зовнi. Автор i
його героï люблять ïх за внутрiшнiй мир. Героïнi
Солженицина як би не вiд миру цього. Часто вони самотнi, ïх не
розумiють навiть найближчi люди. Вони рiдко знаходять собi
спiврозмовникiв, якi змогли б перейнятися до них спiвучастю, вислухати й
зрозумiти. Клару вважає дивноï навiть ïï батько
И раптом трапляється чудо. Вона знаходить родинну душу в Iнокентiю
Володине, надзвичайно розумному, що багато знали й бачив, глибокiй
людинi, що i сам є странноватим навiть для власноï дружини.
… Багато питань набралося в Клари, на якi от Iнокентiй мiг би й
вiдповiсти! Взагалi, ця дiвчина, як i Симочка, знаходить теплоту й
щиросердечне взаєморозумiння серед людей, що навчилися цiнувати й
розгадувати внутрiшнiй мир iнших, незважаючи на поверхневi погляди,
бачити щиросердечну красу. Як уже було сказано, жiнки в Солженицина не
мають зовнiшньоï привабливостi, i вся увага спрямована на
внутрiшнiй мир, спосiб життя, думок, дiй
Оповiдання Матренин двiр написаний цiлком про жiнку. Незважаючи на
безлiч не пов'язаних з нею подiй, Матрена є головною дiючою
особою. Навколо ïï розвивається сюжет оповiдання. I ця
жiнка похилого вiку має багато загального з молодими дiвчинами з
роману У колi першому. У ïï зовнiшностi є, та й було в
молодостi, щось безглузде, дивне. Чужа серед своïх, вона жила у
своєму власному свiтi. Засуджувана, незрозумiла, не така, як усе.
Справдi! — адже порося-те в кожнiй хатi! А в неï не було!..
У Матрени непроста трагiчна доля. I тем сильнiше стає ïï
образ, чим бiльше розкриваються тяготи ïï життя: нещасна
молодiсть, неспокiйна старiсть. У неï немає тяги до
фiлософських мiркувань. Але зате скiльки доброти й життєлюбства!
Наприкiнцi добутку автор говорить про свою героïню слова, що
характеризують ïï призначення: Всi ми жили поруч iз нею й не
зрозумiли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислiв'ю,
не коштує село . Нi мiсто. Нi вся земля наша.
Є в Солженицина жiночi образи, як би протипоставленi вiрним
дружинам ув'язнених, дiвчинам iз глибокою душею й праведнiй трудiвницi.
Так, зовсiм несхожi на свою сестру Дабнара й Динера, красунi, що жили в
спокiйному благополуччi загального благоговiння, не викликають
симпатiï автора: за ïхньою зовнiшньою оболонкою, загалом,
нiчого не коштує. У всякому разi, ïм далеко до дивноï
Клари з ïï натхненнiстю, багатством думок. Вони легковажнi й
приземленни, хоча й прекраснi зовнi. Такого роду жiночi образи
прослизають у добутках, пiдкреслюючи принаднiсть високо духовних
героïнь i свою внутрiшню непривабливiсть. Ïх часом бiльше, як,
наприклад, сусiдок i родичок Матрени, лицемiрних i розважливих. Але
кiлькiстю пiдкреслена не ïхня правота, а скорiше навпаки: всi вони
непомiтнi тiнi або просто кричуща юрба
Сам автор, пройшовши складний життєвий шлях, побачивши багато
рiзних людей, створив образ жiнки, що пiдтримає й зрозумiє,
сприйме тебе таким, який ти є. Солженицин згадує праведника
в оповiданнi Матренин двiр, i не випадково. Це ставиться до всiх
позитивних героïнь. Адже всi вони вмiли упокоритися й у той же час
залишатися борцями — борцями за життя, за доброту й духовнiсть, не
забуваючи про людянiсть i моральнiсть
Погляд А.И. Солженицина па село 50- 60-х рокiв вiдрiзняється
суворою й жорстокою правдою. Деталi, помiченi автором, красномовнiше
довгих мiркувань. Що на снiданок, вона не повiдомляла, так це й
догадатися було легко: картовь необлуплена, або суп картонний (так
вимовляли все в селi), або каша ячна (iншоï крупи в той рiк не
можна було купити в Торфопродукте, та i ячну-те з бою — як
найдешевшоï, нею вiдгодовували свиней i мiшками брали). Тому
редактор журналу Новий мир А.Т. Твардовский наполiг замiнити час
дiï оповiдання з 1956 на 1953 рiк
Це був редакторський хiд у надiï пробити до публiкацiï новий
добуток Солженицина: подiï в оповiданнi переносилися в часи
дохрущевской вiдлиги. Уже занадто тяжке враження залишає зображена
картина. Облетiли листи, падав снiг — i потiм танув. Знову орали,
знову сiяли, знову жали. I знову облiтали листи, i знову падав снiг. I
одна революцiя. I iнша революцiя. I все свiтло перевернулося. В основi
оповiдання звичайно лежить випадок, що розкриває характер
головного героя. По цьому принципi будує своє оповiдання й
Солженицин. Доля закинула героя-оповiдача на станцiю з дивним для
росiйських мiсць назвою — Торфопродукт. Тут стояли колись i
перестояли революцiю дрiмучi, неперехожi лiсу. Але потiм ïх
вирубали, звели пiд корiнь
У селi вже не пекли хлiба, не торгували нiчим ïстiвним — тол
став убогий i бiдний. Колгоспники до самих бiлих мух усе в колгосп, усе
в колгосп, а сiно для своïх корiв доводилося набирати вже з-пiд
снiгу. Характер головноï героïнi оповiдання, Матрени, автор
розкриває через трагiчну подiю — ïï загибель.
Тiльки одна портретна деталь постiйно пiдкреслюється автором
— промениста, добра, перепрошуюча посмiшка Матрени. Навколишнiй
свiт Матрени в ïï темнуватiй хатi з великою росiйською пiччю
— це як би продовження ïï самоï, часточка
ïï життя. Усе тут обмежено й природно: i шарудливi за
перегородкою таргани, шерех яких нагадував далекий шум океану, i
колченогая кiшка, i мишi, якi в трагiчну нiч загибелi Матрени так
металися за шпалерами, начебто сама Матрена невидимо металася й
прощалася отут з хатою своєï. Улюбленi фiкуси заполонили
самiтнiсть господарки безмовноï, але живою юрбою. Тi самi фiкуси,
що рятувала один раз Матрена при пожежi, не думаючи про вбоге нажите
добро. Переляканою юрбою завмерли фiкуси в ту страшну нiч, а потiм
назавжди були винесенi з хати…
Iсторiю життя Матрени автор-оповiдач розвертає не вiдразу, а
поступово. Багато горя й несправедливостi довелося ïй сьорбнути на
своєму столiттi: розбита любов, смерть шiстьох дiтей, втрата
чоловiка на вiйнi, пекельна праця в селi, важка немiч-хвороба. У долi
Матрени сконцентрована трагедiя сiльськоï росiйськоï жiнки
— найбiльш виразна, волаюча. Але вона не озлилася на цей мир,
зберегла добрий настрiй, почуття радостi й жалостi до iнших. Жила
Матрена вбого, бiдно, самотньо — загублена баба, виснажена працею
й хворобою. Рiднi майже не з'являлися в неï в будинку, побоюючись,
очевидно, що Матрена буде просити в них допомоги. Нещадно все
користувалися Матрениной добротою й простодушнiстю — дружно
засуджували за це.
Смерть героïнi — це початок розпаду, загибелi моральних
пiдвалин села, якi крiпила своïм життям Матрена. Вона єдина
жила у своєму свiтi: улаштовувала своє життя працею,
чеснiстю, добротою й терпiнням, зберiгши свою душу й внутрiшню волю. Але
Матрена вмирає й гине все село: Всi ми жили поруч iз нею й не
зрозумiли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислiв'ю,
не коштує село. Нi мiсто. Нi вся земля наша.