Я хочу розповiсти про свою бабусю

Ïï кличуть Зоя Олексiïвна, i працює вона
вихователем у школi-iнтернатi. Робота ця настiльки ж складна, наскiльки
важлива, тому що в iнтернатi багато дiтей-сирiт i хлопцiв з
неблагополучних сiмей. Бабуся часто розповiдає нам про забавнi або
неприємнi випадки на роботi. В iнтернатi дiти живуть п'ять днiв, а
додому ïх забирають тiльки на вихiднi. Але є хлопцi, якi так
нудьгують по будинку, що готовi зробити втеча зi школи. Вони пропадають,
не попереджаючи нiкого, i тодi бабуся, придя додому, п'є корвалол
i валерiанку, поки батьки втiкача не подзвонять у школу або вiн сам,
нагулявшись, не повернеться. Бабуся дуже переживає за таких
хлопцiв, тому що боïться, що вони потраплять пiд вплив вулицi.
Бабуся намагається, щоб дiтворi в iнтернатi було затишно й весело.
Вона часто пече будинку печиво й пригощає своïх хлопчиськ i
дiвчисьок, придумує рiзнi конкурси й свята, утiшає в горi й
нещастях. Вона дуже любить хлопцiв зi свого класу, i вони платять
ïй тим же. Найбiльше дiтворi подобається, коли бабуся
розповiдає казки , яких вона знає безлiч А ще бабуся завела
у своєму класi традицiю, що дуже полюбилася iнтернатським малятам.
На щодня рожденья в ïï класi ми будинку готовимо маленький
подарунок вiд чарiвника. Це може бути книжка, мiшечок iз цукерками,
невелика iграшка. Хлопцi в iнтернатi з нетерпiнням чекають звiсток вiд
нашого чарiвника, тому що вдома багатьом з них подарункiв взагалi не
даруються
Я пишаюся своєю бабусею, що все життя присвятила своïй
улюбленiй справi — вихованню дiтей
Людина, що любив мене бiльше всiх на свiтi,- це моя бабуся. Вся
ïï зовнiшнiсть говорила про доброту, пещення й м'якiсть
характеру. Вона була середнього росту, повненька, але дуже рухлива й
енергiйна: за день устигала переробити купу домашнiх справ. Нiжнi й
м'якi руки бабусi, що часто обiймали мене, умiли все: i стирати, i
забирати, i пекти пироги. Ïï карi очi рiдко були строгими,
вони випромiнювали доброту, любов i пещення. Властивiй бабусi гумор у
мiнути веселощiв мiняв ïï вигляд. Бiльшi темнi очi зверталися
в темнi щiлинки, чорнi брови пiднiмалися нагору, рот розкривався в
посмiшцi, оголюючи бiлi рiвнi зуби, i лунав задерикуватий смiх. У
моєï бабусi були гарнi чорнi волосся, у молодостi вона
заплiтала ïх у довгi коси. До останнього дня життя в неï не
було сивих волось. Я часто згадую свою бабусю й шкодую, що люблячi нас
люди зрештою йдуть iз життя, залишаючи нам лише спогаду