Як я довiдалася щиру цiннiсть речей ( твiр-замiтка в газету)

На все лiто батьки вiдправили мене вiдпочивати до бабусi. Я довго не
могла звикнути до ритму життя невеликого села: встають зi сходом сонця,
як вони говорять “з першими пiвнями”, виганяють на пасовище
домашня худоба, возяться в саду й городi. “Навiщо так рано?”
— запитала я в бабусi. Бабуся посмiхнулася й вiдповiла менi:
“А ти, внученька, вийди в город годинок у дванадцять i спробуй
бур'яни повисмикувати, грядки переглянути, пiдiйди до малинникiв i
ягiдки пособирай”. Наступного дня, дочекавшись дванадцяти годин
дня, сонного для села часу, я вийшла в город, бабуся йшла слiдом за мною
- Внученька, геть бiля моркви молодi бур'яни вибилися, висмикни
ïх…
Я пiдiйшла до густого й високого бадилля моркви
- Бабуся, але адже це ж молода симпатична травичка, нехай собi росте -
Нi, дитинка, ця трава дуже швидко росте, i харчується вона тими
ж соками, якi потрiбнi моркви. Якщо бур'ян не забрати, його корiнь
будуть забирати всi, i морква виросте маленька й не така смачна
Поки ми з бабусею обiйшли весь город, у малинники менi вже йти не
хотiлося. Сонце безжалiсно обпалювало моï плечi, пiт градом стiкав
з мене, i я зрозумiла, що ранок — найкращий час для роботи
Я навчилася рано вставати щоранку, приносити воду з колодязя, годувати
курей i утiк, просапувати, рихлити й поливати грядки. А через кiлька
тижнiв ми з бабусею вже ïли першi овочi, дбайливо вирощенi нами.
Мене наповнювало почуття гордостi, що я теж допомогла имвырасти.
Коли до кiнця лiта я приïхала додому, у мене сформувався iнший
погляд на всi речi, якими я користуюся. Адже скiльки працi невiдомих
менi людей вкладено в ту ж книгу, що я люблю, у той же хлiб, що я
ïм. Праця в селi, про яке я нiколи й не думала, вiдкрив менi дверi
до розумiння й оцiнки багатьох речей