Як я довiдалася щиру цiннiсть речей ( твiр-замiтка в газету)

На все лiто батьки вiдправили мене вiдпочивати до бабусi. Я довго не могла звикнути до ритму життя невеликого села: встають зi сходом сонця, як вони говорять “з першими пiвнями”, виганяють на пасовище домашня худоба, возяться в саду й городi. “Навiщо так рано?” — запитала я в бабусi. Бабуся посмiхнулася й вiдповiла менi: “А ти, внученька, вийди в город годинок у дванадцять i спробуй бур'яни повисмикувати, грядки переглянути, пiдiйди до малинникiв i ягiдки пособирай”. Наступного дня, дочекавшись дванадцяти годин дня, сонного для села часу, я вийшла в город, бабуся йшла слiдом за мною
- Внученька, геть бiля моркви молодi бур'яни вибилися, висмикни
      ïх…
Я пiдiйшла до густого й високого бадилля моркви
- Бабуся, але адже це ж молода симпатична травичка, нехай собi росте -
      Нi, дитинка, ця трава дуже швидко росте, i харчується вона тими
      ж соками, якi потрiбнi моркви. Якщо бур'ян не забрати, його корiнь
      будуть забирати всi, i морква виросте маленька й не така смачна
Поки ми з бабусею обiйшли весь город, у малинники менi вже йти не хотiлося. Сонце безжалiсно обпалювало моï плечi, пiт градом стiкав з мене, i я зрозумiла, що ранок — найкращий час для роботи
Я навчилася рано вставати щоранку, приносити воду з колодязя, годувати курей i утiк, просапувати, рихлити й поливати грядки. А через кiлька тижнiв ми з бабусею вже ïли першi овочi, дбайливо вирощенi нами. Мене наповнювало почуття гордостi, що я теж допомогла имвырасти.
Коли до кiнця лiта я приïхала додому, у мене сформувався iнший погляд на всi речi, якими я користуюся. Адже скiльки працi невiдомих менi людей вкладено в ту ж книгу, що я люблю, у той же хлiб, що я ïм. Праця в селi, про яке я нiколи й не думала, вiдкрив менi дверi до розумiння й оцiнки багатьох речей