Я — Всесвiту боржник, тому що патрiот вiд роду!

Полтавська земля народила багатьох талановитих художникiв, якi залишили помiтний слiд i в iсторiï, i в лiтературi Украïни. Серед них — вiдомий поет Борис Олiйник. Творчiсть його вiдзначається любов'ю до Украïни, до народу. Весь свiй талант, iнтелект, майстернiсть поет вкладає в слово, щоб ще раз передати нiжнiсть, захоплення рiдною землею, простими трудiвниками
Батько поета загинув на фронтi, захищаючи Вiтчизну вiд фашизму. Все життя Борис Iллiч несе у своєму серцi образ батька, звiряє з ним усе, що пише, що бореться. За довгi роки вiн випробував усе: успiхи чергувалися з покараннями, призначення на посадi — iз брехнею й заздрiстю. Але вiн добровiльно несе взятий на себе хрест бути теперiшнiм украïнцем. Його стосується все, що вiдбувається у свiтi. Поет вiв телерепортажi iз Чорнобиля, якi суперечили офiцiйним повiдомленням про причини й наслiдки трагедiï; побував у всiх гарячих крапках, що виникли пiсля розвалу Радянського Союзу; стояв серед сербiв перед повiтряною атакою американцiв на столицю Югославiï
Кiнець XX сторiччя став переломним для всього миру й для Украïни. У поемi Сурмить Трубеж Б. Олiйник пише:
Сурмить Трубеж: ми вийшли на рубiж!
За — морок, спереду — воля!
Украïна стала незалежноï й намагалася не дивитися назад. Але спереду чекали спритнi дiлки, якi всi вимiрюють у доларах. Ви не усе ще продали, ми не всi докрали, — стало ïхнiм девiзом. I крадуть, вивозять, грабують рiдну землю, як якiсь паразити, окупанти, тому що не знають страху й не мають совiстi:
Так ти нас розбудував, козаче!
Тепер нами править чоловiк,
По кхто не одна в'язниця плаче,
А вiн регоче серед головних Iмена не названi, однак ïх дуже легко вгадати. Поет попереджає, що зрадництво, продажнiсть не перевелися з бiблiйних часiв. I байдуже, за скiльки Iуд продасть Христа: за тридцять срiблярiв або за мiльйон доларiв
Що його розiпнули на покуту всiх,
Це важка, але — iстина, люди
Лише єдине гризе — нехай попрощається мiй грiх! -
А або й справдi повiсився… Iуда?
(Таємна вечеря) Борис Олiйник викриває зрадникiв, вiдступникiв, перевертнiв, але й подає надiю:
Нехай iржуть на гульбищах чуми,
Це знак провiсний ïхньоï кончини.
У нас є меч. За нами Украïна:
Останнiми засмiємося ми!
У найтяжчi часи Олiйника не кидало гостре слово. Усе, що вiдбувається в Украïнi, в усьому свiтi, не просто цiкавить художника, а жадає вiд його негайноï реакцiï, дiï. Таким вiн був завжди, таким залишається й зараз: борцем, громадянином, патрiотом, поетом