Живлюща сила краси

Нi для кого не секрет, що саме прекрасне нерiдко надихає творчих
людей на створення своïх добуткiв. Будь те художник, скульптор або
письменник — всi вони прагнуть запам'ятати, той короткий як спалах
момент, осяяння, що раптом розкрило красу того або iншого явища.
Безумовно, на мiй погляд, найбiльш емоцiйнi в цьому прагненнi поети.
Причому поезiя може проявлятися не тiльки у вiршованих рядках. Усе, що
гармонiйно, плавно, природно, що хвилює душу, роблячи людини
трiшки iншим, вiрнiше трiшки краще, можна назвати поезiєю. Микола
Васильович Гоголь не випадково назвав свiй добуток Мертвi душi поемою.
Де як не тут у своïх лiричних вiдступах вiн створює гiмн
красi. Письменник, що вважав себе одночасно й росiянином, i малорусом
тонко почував красу, зовсiм у рiзних ïï проявах. На створення
по-справжньому поетичних рядкiв його надихали й барвистi пейзажi
украïнськоï землi, i краса жiнки, i сила, стрiмкiсть вiзка, що
летить по безкрайнiх просторах, i багато чого, багато чого iншого.
Навiть, здавалося б, у зовсiм звичайних речах письменник мiг знайти щось
особливе. Так, примiром, мiркування автора об товстих i тоненьких
— це не тiльки глибоке психологiчне спостереження, але й теперiшня
ода вмiнню товстих улаштуватися в цьому життi. На них (товстих) фрак не
так спритно скроєний, як у тоненьких, зате в скриньках благодать
божия — зауважує автор. Робить вiн це так генiально, що
перед очами читача як живi встають цi лiтературнi героï.
Не можна сказати, що подiбнi поетичнi рядки з легкiстю виходили з-пiд
пера письменника. У порiвняннi з Пушкiним, що, за словами сучасникiв,
чиледве не колиски белькотав вiршами. Гоголевi було значно сутужнiше.
Для того щоб, на думку вiдомого критика Абрама Терца, щось побудувати на
порожнiм мiсцi, сховавши в той же час природна своя заïкуватiсть,
знадобилося означити свiй шлях куди бiльше рiзкими акцентами й зсувами в
мовi, створивши незвичайну, перебiльшену прозу. I на все це надихала
автора саме краса. Гоголь iз самого початку вiдчував себе бiльше поетом,
нiж прозаïком. I це, незважаючи на брутальнiсть, рiзкувату
простацьку для тодiшнього вуха мовлення. Героï повести Вечора на
хуторi бiля Диканьки i розповiсти-те толком нiчого не можуть, не
пригадавши раз двадцять риса, свата або брата. Однак як прекраснi
лiричнi вiдступи: чиЗнаєте ви украïнську нiч?… про ви
не знаєте украïнськоï ночi!… У мовленнi
письменника дуже багато вкраплень поетичних форм. Однак поряд iз цим
дуже багато неправильностей, корявостей з боку класичноï
словесностi. Колишнiй у близьких стосунках з Гоголем Пушкiн , також
зауважував нерiвнiсть i неправильнiсть складу молодого талановитого
письменника. Саме Гоголь довiв, що генiй — це не той, хто добре
пише, а той, хто смiє писати погано. Тут можна згадати вiдомi
слова Гогена про Сезанне: Немає нiщо, що так походило б на
мазанину, як шедевр. Тим i заворожуюче прекрасний власний, своеобычный,
стиль Гоголя, у коренi отличающийся вiд всiх iнших стилiв. У
з'єднаннi з унiкальним талантом вiн народжував воiстину дивнi
речi. Чи-Рическое вiдступ у поемi Мертвi душi, присвячене долi письменника-прав-
долюбца, одночасно й змушує посмiхнутися, i вводить у глибоке
мiркування про життя, людському невдячностi й вульгарнiсть: Озирати всю
величезно- життя, щонесеться, озирати ïï крiзь видний миру
смiх i незримi, невiдомi йому сльози!.
Але не варто забувати, що навiть крiзь цi сльози Гоголь завжди вмiв
побачити й щиру красу. Можна згадати вiдому гоголiвську трiйку. Автор
через цей прекрасно стрiмкий образ передає красу й неповторнiсть
своєï батькiвщини. Для письменника сама Русь
представляється такою прекрасною трiйкою, легкоï, немов птах
i такий же незалежно притягальноï: Чи не так i ти, Русь, що жвава
необгонимая трiйка несешся?… не чи блискавка це, скинута з
неба?… i що за невiдома сила укладена в цих невiдомих свiтлом
конях?…
Вiдомо, що Гоголь багато подорожував. По свiдченнях сучасникiв,
письменник, будучи людиною неуживчивым, замкнутим, що володiє
певним набором одноманiтних звичок, з волi долi постiйно мiняв мiсця
перебування. Пускаючись у шлях зовсiм хворий i розбитим, Гоголь якось
незрозумiло видужував у дорозi. Як знати, може бути, це теж живлющий
вплив краси, до якоï так чутливi творчi натури. Вiдвiдуючи новi
мiсця, письменник напевно не мiг не помiтити в дорозi прекраснi пейзажi.
Волею неволею знайомлячись iз новими людьми, попутниками, постояльцями
готелiв, у яких доводилося зупинятися на нiчлiг, письменник з його
природною чуйнiстю також напевно помiчав не тiльки виродливi, але й
прекраснi сторони людськоï душi, чарiвнi особи. Багато сюжетiв,
характери, лiричнi вiдступи заставлялися й народжувалися саме в дорозi.
А коли, як не постiйно перемiщаючись по краïнi, можна побачити
стiльки прекрасних картин? I картини цi незмiнно ставали для Гоголя тими
самими джерелами поезiï, що надихали майстри художнього слова на
створення одних iз самих прекрасних добуткiв вiтчизняноï лiтератури