Коло фiлософськоï проблематики епопеï В. Гроссмана Життя й доля

Основне коло фiлософськоï проблематики епопеï В. Гроссмана
Життя й доля — життя й доля, воля й насильство, закони вiйни й
життя народу. Письменник бачить у вiйнi не зiткнення армiй, а зiткнення
мирiв, зiткнення рiзних поглядiв на життя, на долю окремоï людини й
народу. Вiйна виявила корiннi проблеми современнорти, розкрила основнi
протирiччя епохи. У романi двi основнi теми — життя й доля
Життя — це воля, неповторнiсть, iндивiдуальнiсть; доля —
необхiднiсть, тиск держави, несвобода. Комiсар Крымов говорить: Як дивно
йти по прямому, стрiлою выстреленному коридору. А життя така плутана
стежинка, яри, болотца, струмочки, степовий пил, незжатий хлiб,
продираєшся, обходиш, а доля пряма, струночкой iдеш, коридори,
коридори, коридори, у коридорах дверей.
Доля основних дiючих осiб трагiчна або драматична. Б героïзмi
Гроссман бачить прояв волi. Капiтан Греков, захисник Сталiнграда,
командир вiдчайдушного гарнiзону будинку шiсть дрiб один, виражає
не тiльки свiдомiсть правоï справи боротьби з фашизмом, вiдношення
до вiйни як до важкоï роботи, самовiдданiсть i здоровий глузд, але
й непокорство натури, зухвалiсть, незалежнiсть учинкiв i думок. Усе в
ньому — i погляд, i швидкi рухи, i широкi нiздрi приплющеного носа
— було зухвалим, сама зухвалiсть. Грекiв — виразник не
тiльки народного, нацiонального, але й вселюдського, волелюбного духу
(недарма його прiзвище Греков).
Головний конфлiкт роману — конфлiкт народу й держави, волi й
насильства. Сталiнградське торжество визначило результат вiйни, але
мовчазна суперечка мiж перемiгшим народом i перемiгшою державою тривав.
Вiд цiєï суперечки залежала доля людини, його воля. Цей
конфлiкт проривається назовнi в мiркуваннях героïв про
колективiзацiю, про долю спецпереселенцев, у картинах колымского табору,
у роздумах автора й героïв об тридцять сьомих рокiв i його
наслiдках Колымский табiр i хiд вiйни зв'язанi мiж собою. Гроссман
переконаний, що частина правди — це не правда. Арештований Кры-Мов
ловить себе на думцi, що ненавидить пытающего його особиста бiльше, нiж
нiмця, тому що довiдається в ньому самого себе
Гроссман зображує народнi страждання: це й зображення таборiв,
арештiв i репресiй, i ïхнього розкладницького впливу на душi людей
i моральнiсть народу. Хоробрi перетворюються в боягузiв, добрi люди
— у жорстоких, стiйкi — у легкодухi. Людей руйнує
подвiйну свiдомiсть, невiр'я друг у друга. Причини даних явищ —
сталiнське самовладдя й загальний страх. Свiдомiстю й поводженням людей
iз часiв революцiï керують iдеологiчнi схеми, що привчили нас
уважати, що цiль вище моралi, справа вище людини, iдея вище життя.
Наскiльки небезпечна така перестановка цiнностей, видно з епiзодiв, коли
Новиков на вiсiм мiнут затримав настання, тобто, ризикуючи головою, iде
на невиконання сталiнського наказу заради того, щоб зберегти людей. А
для Гетманова необхiднiсть жертвувати людьми заради справи завжди
здавалася природноï, незаперечноï не тiльки пiд час вiйни.
Вiдношення до долi, до необхiдностi, до питання про провину й
вiдповiдальнiсть особистостi перед особою обставин життя в героïв
роману рiзне
Штурмбанфюрер Кальтлуфт, кат у печей, що вбив п'ятсот дев'яносто тисяч
людей, намагається виправдати це наказом понад, своєю
пiдневiльнiстю, владою фюрера, долею: доля штовхала його на шлях ката.
Але автор затверджує: Доля веде людину, але людина йде тому, що
хоче, i вiн вiльний не хотiти.
Змiст паралелей Сталiн — Гiтлер, фашистський табiр —
колымский табiр у тiм, щоб загострити проблему провини й
вiдповiдальностi особистостi Б самому широкому, фiлософському планi.
Коли в суспiльствi дiється зло, у тiм або iншому ступенi в ньому
винуватi все. Пройшовши через трагiчнi випробування XX столiття —
другу свiтову вiйну, гiтлеризм i сталинизм, — людство
починає усвiдомлювати той факт, що покiрнiсть, залежнiсть людини
вiд обставин, рабство виявилися сильнi. I в той же час в образах
героïв Вiтчизняноï вiйни Гроссман бачить волелюбнiсть i
совiснiсть. Що перевищить у людинi й людствi? Фiнал роману вiдкритий