Мурчик ( твiр-опис тварин за власними спостереженнями)

Мурчика менi подарувала подруга на день народження. Кошеня було
рыженький, пухнатий, ласкавий, i всi думали, що воно буде гарним. А
насправдi це був страшний розбiйник. Коли я йшла в школу, Мурчик вiдразу
залазив у мою кiмнату, i починалася суєта. Книги, зошита падали
додолу й розлiталися по пiдлозi. Особливо йому подобалося гратися з
моïм ведмедиком. Кошеня тягало Пiна скрiзь, де захочеться. Моя
подруга порадила вiддати комусь Мурчика, але я не погодилася. Кошеня
— це не iграшка, а жива iстота. Його не можна, погравши тиждень-
двi, викинути на вулицю. Це було б жорстоко.
Людина не народжується на мир поганоï або гарний. Такий вiн
стає завдяки багато чому: спiлкуванню з людьми, вихованню будинку,
у школi. Школою доброти, високих моральних якостей є чуйне
вiдношення до братiв нашим меншим. Мурчик припинив бешкетувати пiсля
одного випадку, що трапився з ним, улюбленим заняттям рыженького
бешкетника було сидiти на пiдвiконнi й дивитися на вулицю. У той день
погода видалася просто чудова: лагiдно свiтило сонечко, спiвали птаха.
Кошеня стрибнуло на пiдвiконня й почали спостерiгати за пташками. Я була
у своïй кiмнатi, коли раптом почула жалiсне нявкання Мурчика.
Забiгши на кухню, я ледь встигла схопити свого улюбленця. Ще мить
— i вiн би полетiв шкереберть додолу. У мене й дотепер перед очами
переляканий погляд Мурчика, що вiдображав страх. Пiсля цього жахливого
випадку мiй котик повзрослел, припинив робити безлад у моïй кiмнатi
Зараз це дорослий гарний кiт. Характер у нього незалежний, гордий. Вiн
дозволяє тримати себе на руках, гладити, пестити лише певний час.
Коли йому набридає, починає невдоволено фиркати й навiть
звертається до пазурiв або зубiв. Мурчик здатний i на щиру
прихильнiсть до свого хазяïна, законно вимагаючи при цьому
взаємнiй любовi й не прощаючи образ. Щоб правильно поводитися iз
тваринами, потрiбна стриманiсть, пещення, терпiння й багато любовi до
створень, таких несхожих на нас