Перше вересня

Перше вересня… Затамувавши подих, моï п'ятикласники сидять на своєму першому в цьому навчальному роцi уроцi. Я вдивляюся в ïхнi очi. Вони такi рiзнi: синi, зеленi, сiрi, карi. Але все одинаково розумнi, уважнi, щирi, довiрливi. Дивляться на мене пильно, насторожено. У них питання: Який Ви, наш учитель? Для чого прийшли до нас?
- Добрий день, хлопцi! — говорю я й посмiхаюся. — Я буду
      вчити вас красi, добру, мудростi. Ми довiдаємося багато нового й
      цiкавого
На особах дiтей розцвiтають посмiшки. Спрямованi на мене вiчка заiскрилися, заблискали у вiдповiдь: Ми вiримо Вам, учитель! Вони чекають i вiрять. Чекають нового, цiкавого життя. Чекають чуда
И я розумiю, що не маю права обдурити це очiкування.
Вiдкрити мир дитинi… Як це складно!
Педагог — провiдник маленькоï людини до заповiтноï кiмнати, де здiйснюються самi головнi й заповiтнi мрiï. Той, хто веде дiтей по життю, права на помилку не має. Шлях знання, по якому вчитель веде дiтей, подiбний до шляху, що веде в невiдомiсть. На цiй дорозi немає покажчикiв. I так важливо не втратитися, не заблудитися. Учитель повинен прокладати цей шлях своïм щирим, чистим спонуканням, своïм добрим, свiтлим прикладом. I я намагаюся, щоб кожний урок для моïх учнiв став острiвцем радостi, щоб вони приходили в школу й iшли додому зi свiтлими, веселими особами, з вогником вглазах.
Я домагаюся, щоб урок був завжди яскравий, живий, добрий, ласкавий, теплий, мудрий, вiдкриваючий внутрiшнiй мир моïх учнiв.
Дiти дуже рiзнi: веселi й смутн, серйознi й лукавi, але всiх ïх поєднує одна якiсть — вони безмежно талановитi. I моє завдання полягає в тiм, щоб розкрити цей талант i створити умови для творчоï реалiзацiï хлопцiв. Менi придiляється роль помiчника, що веде учня в мир знань. А ще роль мами, що будує взаємини зi своïми дiтьми на добротi й почуттi вiдповiдальностi за долю кожного. I роль художника, для якого кожний урок — новий добуток. I акторки, що грає знову й знову нову роль. Бути рiзним i бути одним. Просто чарiвником, просто вчителем
Я щаслива, коли моï уроки приносять радiсть учням. I якщо дiти радуються несподiваному вiдкриттю, своïй маленькiй перемозi, я посмiхаюся iм. Адже посмiшка дарує надiю, вiру, тепло
Чарiвництво моєï професiï в тiм, що хлопцi пускають мене у свiй, особливий мир. А щоб це вiдбулося, необхiдна любов до дiтей i педагогiчноï дiяльностi, натхнення, добра душа, чуйне серце й бажання присвятити життя своïм учням
Щодня, зустрiчаючи хлопцiв, спiлкуючись iз ними, я бачу, що вони чекають вiд мене любовi, тепла, доброти, розумiння. Я читаю в ïхнiх очах думки й почуття, заглядаю до них у душу. Я бачу, як вони взрослеют, як мiняється ïхнiй внутрiшнiй мир, розвиваються розумовi й творчi здатностi, як формується ïхнє вiдношення до всього навколишнього. Хiба це не чудо?
Ранок. Дзенькає дзвiнок. Моï дiти завмирають бiля парт. Mы дивимося один одному в очi й чекаємо…
Чекаємо чуда
Гур'єва Марина Юрiïвна,
учитель росiйськоï мови й лiтератури
МОУ СОШ 1 мiста Мiчурiнська