Поки молодi, сильнi, бадьорi, не утомлюйтеся робити добро

Майстер i Маргарита — головний добуток у лiтературнiй спадщинi М.
А Булгакова. Над цим добутком вiн працював близько 12 рокiв i так i не
встиг його остаточно вiдредагувати. Роман iснував у декiлькох редакцiях,
першу з яких 18 березня 1930 року спалив сам Булгаков, пiсля того як
довiдався про заборону п'єси Кабала святенникiв. Тодi Булгаков
написав уряду: И особисто я, своïми руками, кинув у грубку чернетка
роману про диявола…. Ще не закiнчений роман був спалений. Цей
добуток могло б бути зовсiм втрачено, але в 1931 роцi Булгаков
вiдновлює рукописи роману й продовжує роботу над ними. Пiсля
цього робота над романом не припинялася. Булгаков був змушений
вiдволiкатися вiд цiєï роботи для написання дрiбних добуткiв,
що приносили йому дохiд, але тепер i мовлення не могло бути про те, щоб
закинути роман.
Роман “Майстер i Маргарита” став одкровенням великого
письменника. Дотепер точно нiхто не змiг визначити, що являє
собою сатиричний, фiлософський, психологiчний, а в ершалаимских главах
— роман-притча “Майстер i Маргарита”. Його розглядали
i як результат свiтового лiтературного розвитку, i як iсторичний вiдгук
на конкретнi подiï життя 20-х i 30-х рр., i як концентрацiю iдей
попереднiх добуткiв письменника. Сам автор оцiнював його як своє
головне послання людству, свiй заповiт нащадкам.
У цей роман Булгаков вклав всю силу свого таланта, творчоï уяви.
Пророблено фундаментальну роботу й от — шедевр перед нами. Роман
надзвичайно багатогранний i цiкавий, хоча його композицiя досить
складна для сприйняття. Але в цьому i його принадностi — автор як
би простягає незриму нитку мiж минулим i сьогоденням,
змушуємо нас задуматися про вiчний i веде за собою в
майбутнє …
Однiєï з вiчних тем, що залишаються актуальними протягом
багатьох сторiч, є тема добра й зла. Менi здається що саме
поняття добро й зло виникли вiдразу, якщо не ранiше того, як з'явилася
людина. Тому немає необхiдностi говорити про актуальнiсть
цiєï теми — вона була актуальна завжди й буде
актуальна доти, поки не похитнуться самi основи миру. Це розумiв i
Булгаков. Тема добра й зла залучила його своєю глибиною,
вiчнiстю, всеохопленням, тому вiн придiлив ïй велика увага у
своєму романi.
Ця тема завжди займала провiдне мiсце в росiйськоï фiлософiï
й лiтературi. Спочатку поняття добра й зла розглядалися не як похiднi
вiд волi людини. Але Булгаков спростував цю думку й вiдкрив нам у
своєму романi одну з найважливiших iстин людства: переказ забуттю
добра неминуче викликає до життя зло, вони як свiтло й тiнь
нероздiльнi. У романi “Майстер i Маргарита” двi головнi
сили добра й зла, якi, по Булгакову, повиннi перебувати на Землi в
рiвновазi, втiлюються в образах Иешуа Га-Ноцри з Ершалаима, i Воланда.
Очевидно, Булгаков, щоб показати, що добро й зло iснують поза часом i
тисячорiччями люди живуть за ïхнiми законами, помiстив Иешуа в
початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда як вершителя
жорстокого правосуддя — у Москву 30-х рр. Останнiй прийшов на
Землю, щоб вiдновити гармонiю там, де вона була порушена на користь
зла, що мiстило в собi неправда, дурiсть, лицемiрство й, нарештi,
зрадництво, що заполонили Москву. Як добро й зло, Иешуа й Воланд
внутрiшньо взаємозалежнi й, протиборствуючи, не можуть обходитися
друг без друга. Цей взаємозв'язок у романi виражається в
описах обох персонажiв — автор наголошує на тi самi речi.
Воланд “по виду — рокiв сорока iз зайвим”, а Иешуа
— двадцяти семи; “пiд лiвим оком у людини був великий
синець…”, а у Воланда “праве око чорний, лiвий чомусь
зелений”; у Га-Ноцри “у кутi рота — садно iз
запеченою кров'ю”, а у Воланда був “рот якiйсь
кривiй”, Воланд “був у дорогому сiрому костюмi… Сiрий
берет вiн хоробро заламав на вухо…”, Иешуа
з'являється перед прокуратором одягненим “у старенький i
розiрваний блакитний хiтон. Голова його була прикрита бiлою пов'язкою з
ремiнцем навколо чола…”. И, нарештi, Воланд вiдкрито
заявляв, що вiн полiглот, а Иешуа, хоч i не говорив цього, але крiм
арамейськоï мови знав ще грецький i латинь.
Але найбiльше повно взаємодоповнюванiсть добра й зла
розкривається в словах Воланда, звернених до Левию Матвiя, що
отказались побажати здоров'я “духу зла й володаревi тiней”:
“Ти вимовив своï слова так, начебто ти не визнаєш
тiней, а також i зла. Чи не будеш ти так добрий подумати над питанням:
що б робило твоє добро, якби не iснувало зла, i як би виглядала
земля, якби з ïï зникли тiнi? Адже тiнi виходять вiд
предметiв i людей. От тiнь моєï шпаги. Але бувають тiнi вiд
дерев i вiд живих iстот. Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, снеся з
його ладь усе дерева й все живе через твою фантазiю насолоджуватися
голим свiтлом? Ти дурний”.
Як з'являється Воланд? На Патрiарших ставках вiн
з'являється перед Берлiозом i Iваном Бездомним, представниками
радянськоï лiтератури, якi, сидячи на ослонi, знову, дев'ятнадцять
столiть через, судять Христа й заперечують його божественнiсть i саме
його iснування. Воланд же намагається переконати ïх в
iснуваннi Бога й диявола. Так знову ж вiдкривається якийсь
зв'язок мiж ними: диявол (тобто Воланд) iснує, тому що Христос
є (у романi — Иешуа Га-Ноцри), i заперечувати його —
значить заперечувати своє iснування. Це одна сторона питання.
Iнша ж полягає в тiм, що Воланд насправдi “…частина
тоï сили, що вiчно хоче зла й вiчно робить благо”. Зовсiм
ясно, що Воланд — це диявол, Сатана, втiлення зла. Його мiсiя
полягала у виявленнi злого початку в людинi. Треба сказати, що Воланд,
на вiдмiну вiд Иешуа Га-Ноцри, уважає всiх людей не добрими, а
злими. I в Москвi, куди вiн прибув творити зло, вiн бачить, що творити
вже нема чого — зло й так заполонило мiсто, проникнуло в усi його
куточки. Воланду залишалося тiльки глузувати з людей, над ïхньою
наïвнiстю й дурiстю, над ïхнiм невiр'ям i зневажливим
вiдношенням до iсторiï, i завдання Воланда полягала в тiм, щоб
забрати з Москви Маргариту, генiя Майстра i його роман про Понтiя
Пiлатi.
А що ж Иешуа? Вiн говорив, що всi люди добрi й що коли-небудь на Землi
настане царство iстини. Безумовно, у романi вiн i є втiлення того
iдеалу, до якого потрiбно прагнути. Иешуа зробив жертовний подвиг в
iм'я iстини й добра, а Пiлат страждав i мучився “дванадцять тисяч
мiсяцiв”, поки Майстер не дав йому прощення й можливостi домовити
з Га-Ноцри. Я думаю, письменник зробив Иешуа героєм шедевра
Майстри, щоб сказати, що мистецтво божественно й може схилити людини до
пошуку iстини й прагненню до добра, чого так не вистачало бiльшостi
жителiв Москви 30-х рокiв. Майстер виявився чи ледве не єдиним
служителем теперiшнього мистецтва, гiдним якщо не свiтла (тому що
розчарувався в собi, на якийсь час здався перед напором дурнiв i
лицемiрiв, за допомогою Маргарити вступив в угоду з дияволом), те
спокою. I це довело, що Воланд не має влади захопити в пекло тих,
хто прагне до iстини, добру й чистотi. Уважається, що головне
заняття Сатани — невтомне сiяння спокус, руйнувань i зла. Але,
вчитавшись уважно в роман, можна переконатися, що для цього Воланд вуж
якось дуже гуманний. Менi здається, що Воланд, що
персонiфiкує зло, з'явився посланником добра, його цiль —
установити справедливiсть. У всiх його вчинках можна побачити або акти
справедливостi, або прагнення довести людям iснування й зв'язок добра й
зла. Добро й зло в цьому свiтi дивно тiсно переплелися, особливо в
людських душах. Коли Воланд у сценi у вар'єте випробовує
публiку на жорстокiсть i позбавляє голови конферансьє, а
жалiсливi жiнки вимагають поставити ïï на мiсце, великий маг
говорить: “Ну що ж… вони — люди як люди… Ну
легковажнi… ну що ж… i милосердя iнодi стукається в
ïхнi серця… звичайнi люди… — i голосно
наказує: “Надягнiть голову”. I вiдразу ми
спостерiгаємо, як люди б'ються через червiнцi, що посипалися на
ïхнiх голiв.
Я вважаю, що Воланд карав людей злом за ïх зло заради
справедливостi. Зло для Воланда — не цiль, а засiб упоратися з
людськими пороками й несправедливiстю. Кожна людина встає перед
вибором: iти йому по дорозi Иешуа або Воланда. Але бiльшiсть людей
треба не за голосом добра й iстини, а за голосом зла й неправди. Але ж
якби люди були чистiше й добрiше, прагнули б не до грошей i влади, а до
добра й милосердя, те, напевно, не було б нiякого Воланда, що
карає людей за ïхнi пороки й провини. Таким чином, Булгаков
показав нам, що каждий людина творить свою долю, i тiльки вiд нього
залежить, добра вона буде або зла.
Роман “Майстер i Маргарита” — про вiдповiдальнiсть
людини за добро й зло, що вiдбувається на землi, за власний вибiр
життєвих шляхiв, що ведуть до iстини й волi або до рабства,
зрадництву й нелюдськостi. Вiн — про всеперемагаючу любов i
творчiсть, що пiдносять душу до висот щироï людяностi.
“Майстер i Маргарита ” — складний добуток. Про роман
уже сказано багато, а буде сказано ще бiльше. Iснує безлiч
тлумачень знаменитого роману. ПРО “Майстра й Маргариту” ще
багато будуть думати, багато писати. “Рукопису не горять”,-
вимовляє один з героïв роману. Булгаков намагався спалити
свiй рукопис, але це не принесло йому полегшення. Роман продовжував
жити. Майстер пам'ятав його напам'ять. Рукопис був вiдновлений. Пiсля
смертi письменника вона прийшла до нас i незабаром знайшла читачiв у
багатьох краïнах миру. Нинi творчiсть Михайла Булгакова одержало
заслужене визнання, стало невiд'ємною частиною нашоï
культури. Однак далеко не все осмислено й освоєно. Читачам його
романiв, повiстей, п'єс призначено по-своєму зрозумiти його
утвори й вiдкрити новi цiнностi, що таяться в глибинах.