Щастя, подароване вчителем

Пам'ятаю, як один раз я попросила свою бабусю розповiсти про самий
щасливий випадок з ïï дитинства. Вона на мить задумалася, а
потiм раптом промовила: Це було пiд час вiйни…
- Хiба у вiйну могло бути щастя? — не зрозумiла я.
- Могло… Якраз i було… — бабуся поринула в спогади.
…Вiйна лютувала на Харкiвщинi, а в маленькiй сiльськiй школi
йшли уроки. Дiти були виснаженi голодом, утомою, стражданнями вiд
гiрких звiсток про загибель родичiв. А молодiй учительцi треба було
розповiсти про життя рослин , ïхньоï особливостi. Дивлячись
на своïх малих учнiв, якi так рано повзрослели в днi вiйни, вона
раптом сказала: Зараз ми з вами пiдемо в поле, щоб продовжити наш
урок. Здивованi дiти пiднялися й пiшли за вчителькою. Що це був за
урок! Скiльки чарiвних слiв захоплення рiдною природою, рiдною землею
почули малята вiд своєï юноï вчительки! Вона
розповiдала про життя квiток, дерев, полiв, про незрiвнянну красу
рiдного краю, милоï Украïни. Малята заворожене слухали й
начебто вперше бачили й квiтучий степ за рiдним селом, i сади, якi
вiдбивалися в срiблi рiки, i ластiвок у небi. I раптом учителька
зупинилася й замовкла. Потiм, немов прокинувшись, посмiхнулася й
промовила:
- Вiйна закiнчиться — i все вiдродиться, буде ще краще! Буде таке
щастя! I вам, моï дорогi, у цьому щастi жити!
…Моя бабуся зринула зi спогадiв:
- Це й був мiй самий щасливий день, дитинка. День, коли вчителька
подарувала нам вiру в щастя, у наше безхмарне майбутнє .