У фольклорному садку

Менi було дуже цiкаво вивчати перший роздiл нашого пiдручника. Разом iз
Сашком, Софийкой i Мудрим Папугою ми мандрували по чарiвному Саду
Закордонноï Лiтератури. Спочатку ми потрапили в куточок Перлини
народноï мудростi. Чого тут тiльки не було! i прислiв'я, i
приказки, i iграшки, i дразнилки. Мудрий Папуга пояснював, що фольклор у
перекладi з англiйського означає народна мудрiсть. Ми iз Софийкой
думали, що всi люди зiбралися колись разом i склали пiсню, казку,
легенду. А Мудрий Папуга пояснив, що це не так. Люди переказували один
одному те, що сподобалося. Хтось додавав щось нове вiд себе. Так i
виходило, що перекази ставали народними
У своєму зошитi (точнiше, на форзацi) я теж створюю Сад Улюблених
добуткiв. Тут уже посаджене дерево Прислiв'я. На гiлочках його написанi
прислiв'я, а на стовбурi найголовнiше вираження: Всi велике
починається з малого. Далi в мене росте охайний кустик Приказка. Я
його пiдстригаю. Тому що приказка — це скорочене вираження
На уроках лiтератури менi дуже сподобалося придумувати рiзнi
iсторiï, становити казки , перекладати приказки з англiйськоï
на украïнську мову. Особливо менi сподобалося придумувати казки. Я
хочу вирости й, як брати Гримм, також збирати й записувати казки, якi
знають люди. А ще бiльше менi хочеться писати казки, як це робили Пушкiн
, Андерсен , Шарль Перро. Тому якнайбiльше дерево в моєму садку
— це дерево Казка
Казок я знаю дуже багато. Тому я посаджу ще одне маленьке дерево —
Власна казка. Я буду рости, i разом iз мною буде рости моє дерево.
Чим бiльше казок я напишу, тим бiльшим воно виросте
Мудрий Папуга правий у тiм, що народна мудрiсть — це теперiшнi
скарби, цiнностi народiв миру. I я дякую всi, хто показав менi цей
гарний Фольклорний Сад Фарбований шакал. Чому не слiд видавати себе за
когось iншого?
У казцi Фарбований шакал розповiдається про те, як шакал обдурив
звiрiв. Вiн заплигнув у бочку iз синьою фарбою, вилiз звiдти назовнi
весь синiй. Звiрi не довiдалися його. Тодi хитрий шакал захотiв стати
царем над лiсовими звiрами. Всi лiсовi жителi, коли побачили такого
дивного звiра, спочатку злякалися, а потiм вирiшили, що його створив бог
Брахман, i сказали йому: Прав нами, про, цар! I шакал став правити доти,
поки звiрi не зрозумiли, хто вiн є на самiй справi
У моєму життi також таке було. Цим летом я ïздила в гостi до
своєï сестри в iнше мiсто. Сестра мене познайомила зi
своïми подружками, i ми часто гралися разом. Я вчуся в музичнiй
школi й небагато граю на фортепiано, умiю малювати, ïздити на
велосипедi. А от комп'ютера в мене немає. Менi дуже хочеться
комп'ютер, але батьки говорять, що вiн менi ще не потрiбний. Таня й Катя
кожний вечори вихвалялися своïми комп'ютерними iграми. Я ïм
дуже заздрила. Менi теж хотiлося бути не гiрше, нiж вони. I я сказала,
що вже з першого класу я всi своï домашнi завдання виконую в
електронному видi. Але мама про моï вигадки нiчого не знала й
сказала подружкам правду. I от тепер я насправдi зрозумiла, що таке
сором. Соромно було не за те, що я не маю такоï сучасноï
iграшки, а соромно за те, що вiд мене вiдвернулися дiвчинки й назвали
брехухою.
Коли я читала Фарбованого лиса i Фарбованого шакала, менi ще раз стало
соромно за себе. Я назавжди запам'ятаю цей урок. Адже дiвчинки дружили
iз мною й без комп'ютера. Навiщо менi було придумувати небилицi?
Шакал прогнав своïх родичiв, коли був царем. А тепер, коли його
проженуть iз царства, куди вiн пiде? Якби вiн не обдурив звiрiв, то
тепер не довелося б страждати. Казка Фарбований шакал учить, що потрiбно
бути собою й не обманювати нiкого