Вечiр у селi

Сонце схилилося до обрiю. На заходi загоряється вечiрня заграва,
офарблюючи полнеба червоними-малиново-червоними сполохами. Ми iз
двоюрiдним братом поспiшаємо за околицю, незабаром приженуть
череду. Ми бiжимо по проселочной дорозi, представляємо себе
тракторами. Удалечинi чується приглушене мукання. Раптом
зауважуємо пiд ногами пораненого птаха, хочемо неï пiймати,
але вона не дається, а метрiв через десять i зовсiм злiтає
високо й розчиняється в сутiнках. Отут ми розумiємо, що нас
обдурили, це сiра трясогузка вiдволiкала нас вiд свого гнiзда.
Посмiявшись, ми iз братом поспiшаємо знайти своïх корiв,
череда вже у водопою. Сутiнки згущаються… По селу чутно як
господарки доять своïх корiвок, десь скрекоче цвiркун … А от
i перша зiрка запалилася на безхмарному лiтнiм небi.
Всi навколо затихає, село завмирає й поринає всон.