Загальне й частка в життi людини
Тема загального життя — центральна в романi. Товстоï вiрив,
що кожна людина рано або пiзно почне прагнути до щироï
гармонiï, зникнуть трутнi, кар'єристи, пристосованцi, а
залишаться бджоли. Кожний своє особисте життя розумно погодить iз
законами ройовоï життя. Теперiшня людина для Толстого — той,
хто не протиставляє себе людям, а живе загальним життям.
Теперiшнє життя — поняття для кожноï людини певне. У
всiх людей є своï цiнностi, своï iдеали. Кожна людина
iндивiдуальна. У вiдповiдностi зi своïми поглядами, похилостями
своєï душi вiн обирає для себе теперiшнє життя й
шлях до неï. Але часто життя ця при ïï досягненнi
виявляється зовсiм iнший, не вiдповiдним мрiям, зовсiм не
теперiшньоï
Пiд час вiйни 1812 року всi, незалежно вiд становоï приналежностi,
пiдлоги й вiку, були охопленi єдиним патрiотичним почуттям, що
Толстой назвав схованою теплотою патрiотизму. Любов до Батькiвщини
проявлялася не в гучних словах, а у вчинках, часто несвiдомих,
стихiйних, але сприятливому наближенню перемоги
1812 рiк — кульмiнацiйний центр роману. Всiм народом налягти
хочуть — ключова фраза всього добутку. Не тiльки армiя, а весь
народ пiд час загального лиха має одну ясну й просту мету —
вигнати ворога. Для Толстого народ — це важливе фiлософське
поняття. Вiн не ототожнює народ iз простим людом або з державою,
нацiональною полiтичною традицiєю. Народ — це великий
колектив, об'єднаний язиковою, культурною, духовною
традицiєю, це спiльнiсть на основi головного морального почуття
— любовi до Батькiвщини. Єднiсть росiйських людей виявилося,
коли Росiï загрожувала небезпека, коли французи образили
кожноï людини й розорили Москву. Однак Толстой показує, що ця
єднiсть не була загальним i що свiтло, вище суспiльство залишилися
поза загальними вимогами життя
Всi героï роману проходять перевiрку 1812 роком i одержують
моральну оцiнку залежно вiд того, наскiльки здатнi перейнятися загальним
почуттям. Улюбленi героï Толстого — Пьер Безухов i Андрiй
Болконский — болiсно шукають iстину, загальну мету для
теперiшньоï життя. Знайти точку опори ïм i iншим людям
заважають становi забобони, егоïстичнi устремлiння. I тiльки пiд
час важкого для Батькiвщини випробування вiдбувається
об'єднання нацiй. Вiйна сприяє виникненню загального життя,
загальних почуттiв
Князь Андрiй Болконский, наприклад, зневiрився в людях, у сiмейному
життi, у вищому свiтлi, так i не пiзнавши тоï самоï
настоящести у всiм, що оточує людини, поки вiн вершить свiй земний
шлях. Як не дивно, вiйна навiть на свiй лад вiдродила в ньому надiю на
знаходження iстини, змiсту у своєму iснуваннi. У цей час особиста
образа — зрада Наташи — заслонилась розумiнням
загальноï трагедiï, що обрушилася на рiдну землю. Андрiй
командує полком, i турботи про пiдлеглих стають для нього головною
справою. Перед Бородiнським боєм князь Андрiй пояснює Пьеру,
що успiх справи залежить …тому почуття, що є в менi, у
ньому, — вiн указав на Тимохiна, — у кожному солдатi. Князь
Андрiй, солдати, офiцери виявили щирий героïзм, до кiнця виконали
свiй борг, жахнувши Наполеона, що вперше зштовхнувся з такою загальною
духовною стiйкiстю
Тiєю же стихiйною потребою принести користь охоплений Пьер
Безухов. По-перше, вiн вiддав величезнi кошти на формування московського
ополчення. По-друге, Вiн задумав убити Наполеона. Для виконання цього
задуму в Пьера немає можливостей i певних якостей — умiння
все хладнокровно розрахувати. Зате на пожежi вiн змiг знайти
застосування потреби жертвувати собою. Вiн побiг у палаючий будинок i
спас дiвчинку, кинувся на допомогу жiнцi, з якоï француз зривав
намисто. I, нарештi, пiд час Бородiнськоï битви Пьер усвiдомив свiй
нерозривний зв'язок з загальним життям народу, уперше свiдомо вiдчув
себе не самотнiм, нiкому не потрiбним власником величезного багатства,
але частиною єдиноï безлiчi людей
Загальнонародний опiр вороговi виразилося в несвiдомому вчинку
смоленського купця Ферапонтова. Вiн призиває солдатiв грабувати
його ж крамницю: Тягни всi, хлопцi! Не дiставайся дияволам! Ферапонтов
сам став вистачати мiшки з борошном i викидати на вулицю. У його
лементi Сам запалю! передбачається майбутня пожежа Москви й
загибель наполеонiвськоï армiï
Сiм'я Ростових, ïдучи з Москви, жертвує своïм майном i
вiддає все пiдведення пораненим. Наташа нi на мiнуту не
замислюється про те, що може разру-шитися ïï
майбутнє життя, адже вона залишиться безприданницею. Пiд впливом
бiс-свiдомого патрiотизму, людинолюбства розв'язався конфлiкт мiж народите-
лями, i сiм'я прийняла єдине рiшення: добро залишити, а людей
вивезти. Ростови вiдчули потреби жертви й страждання при свiдомостi
загального несчастия для народу
Таким чином, кращими героями роману Вiйна й мир грає доля, посто-
янно кидає ïх вiд одного вiдкриття до розчарування. Шлях до
пiзнання теперiшнього життя нiс багато радостей знахiдок i суму втрат
Жива людина той, — писав Толстой, — який iде вперед, туди,
де освеще-але… спереду його лiхтарем, що рухається, i який
нiколи не доходить до осве-щенного мiсця, а освiтлене мiсце йде поперед
нього. I це життя. I iнший нi. Людина повинен шукати й не знайти спокою,
повинен прагнути до досягнення своєï мети. Але все-таки
теперiшнє життя — це загальне життя людей, приводящая
особистий iнтерес у гармонiйну згоду зi спiльними нтерес всiх людей.
Теперiшнє життя — це мир. Мир, що зумiв вiдстояти росiйський
народ у боротьбi з На-полеоном. Чудесний, незрiвнянний народ! — це
слова Кутузова, що у вре-мя жорстокоï битви силою своєï
душi змiг пiдтримати дух армiï й виграти сра-жение. У полководця
був непереборний таємничий зв'язок з вiйськом. Змiст його слiв
повiдомлявся всюди, тому що те, що сказав Кутузов, випливало не з хiт-
рых мiркувань, а з почуття, що лежало в душi головнокомандуючого, так
само як i в душi кожноï росiйськоï людини. Вiйни суперечать
людськiй сутностi, вiйни — це зло, породжене самими людьми.
Результат вiйни 1812 року був визначений, на думку Толстого, не
таємничому й недоступним людському розумiнню фатумом, а дрюком
народноï вiйни, що дiяла з простотою i доцiльнiстю.
