Система художнього мислення Євгенiя Маланюка

Творчiсть Євгенiя Маланюка настiльки разноплановое, що його не
можна вiднести до якийсь одному плину або системi. У ньому виразно
вiдчутна художня гармонiя й потяг до класичноï форми,
незаперечноï є любов до символiзму й барочноï поетики.
Маланюк у досконалостi знав багато мов, любив i цiнував творчiсть
європейських i вiтчизняних письменникiв. I це дало йому
можливiсть, не повторюючи когось, стати витонченим майстром слова. Його
поетичний смак виходив за межi й традицiйних, i модернiстських плинiв.
Iнодi вiн перетинався те з тим, то з iншим напрямком у мистецтвi, щоб,
набравшись сил, направлятися своïм нелегким шляхом. Щоб вiдтворити
всю гаму почуттiв, Маланюк свiдомо пiднiмає естетику учорашнього
дня. Вiдхiд вiд змiцнених класичних норм у творчостi поета
компенсується наявнiстю у вiршах виразноï поетичноï
думки. Вiн смiло заперечував сформовану форму й наповнював своï
карбованi строфи експресiєю, пристрастю, волею
У боротьбi мiж символiчними стилетом i стилосом виразно перемагало
знаряддя боротьби. Чимало iнтимних творiв Євгенiй Маланюк
приховував вiд читача, не друкував у раннiх збiрниках, уважаючи, що вони
здатнi тiльки розслаблювати людську душу. На довгi роки вiн залишався
вiрним кристалiчнiй свiдомостi i вiдмовлявся вiд поезiï романтичних
почуттiв
Головною темою всього творчостi Євгенiя Маланюка була Украïна
. Добутку, присвяченi втраченiй Батькiвщинi, вражають протилежними
почуттями. Вiрна синiвська любов i вiдданiсть граничать iз ненавистю до
Степовоï Еллади — невiрнiй, розпущенiй, поступливоï
чужiй волi матерi-покритки, що здатно вiдмовитися вiд своïх дiтей в
iм'я сумнiвних зв'язкiв. Вiн був упевнений, що поневолена краïна не
може народити й виховати вiльних синiв. Ïï дiти завжди носять
на собi клеймо невiльництва. Але разом з тим у творчостi поета
пробивається впевненiсть, у тiм, що нацiï може вiдродитися
Поет вiрить у майбутнє свого народу, у те, що прийде нове
поколiння, що знищить в'язницi й тьму, пiднiме нацiï на небачену
дотепер висоту:
Бачу ïх — високих i русявих, Зовсiм iнших, не таких, як ми,
Пристрастников висоти й слави,
Ненависникiв в'язницi й тьми…
Мотиви боротьби, занепокоєння, розчарувань i надiï присутнi у
всiх збiрниках Маланюка. Але в останнiй прижиттєвому збiрнику
Август динамiчнiсть молодостi переростає в розважливу мудрiсть
зрiлого майстра. У нiй чутнi традицiï. Поет мiркує над
сутнiстю людини й буття, любується явищами природи,
зауважує, як земля стягує iз сонцем шлюби, як квiти
народяться i як розплющують квiтчастi очi, як пахнуть пещення дiвочi.
Богатий i своєрiдний художнiй мир Євгенiя Маланюка можна
сприймати по-рiзному. Його творчiсть когось дивує, когось бiсить,
а когось захоплює. Воно тiльки не може залишити людину байдужим