Активна й пасивна лексика СУМ. Словникова робота на уроках УМ в школi

Критерiєм розмежування активноï й пасивноï лексики є частота використання слова, поширення слова в рiзних стилях, уживанiсть слова. Поняття про активну й пасивну лексику може визначатися в рiзних своïх вимiрах: 1) як загальновживане явище; 2) як явище, що стосується окремого мовця; 3) як явище, що стосується теорiï й практики укладання словникiв. Активна лексика ― це частина лексичного складу мови, яка включає вiдносно обмежену кiлькiсть слiв, що найбiльш часто використовуються в мовленнi у звязку з типовим для певноï спiльноти поняттями, явищами, реалiями. Це означає, що активна лексика належить до такого складу мови, який вiдбиває загальнонацiональнi ïï особливостi. До активноï лексики належать 1) слова, що позначають вiдомi всiм поняття, реалiï, предмети, причому такi слова не вiдзначаються стилiстичною маркованiстю й емоцiйним забарвленням (для слiв, що вiдносяться до активноï лексики, властивi розвинута система значень, широка сполучуванiсть, продуктивнiсть словотворчих фонем), 2) частина лексичного складу, яка належить до мови фольклору й має наддiалектний характер, 3) загальновживана наукова й професiйна лексика та фразеологiя також вiдносяться до активноï лексики. Пасивна лексика ― це частина лексичного складу мови, яка рiдко використовується в мовi й належить або до ïï периферiï, або ж до лексичного складу, обмеженого певними функцiональними контекстами. Причинами, якi зумовлюють диференцiацiю лексичного складу на активну й пасивну лексику, є: 1) поява нових реалiй, понять, якi вимагають окремоï назви; 2) зникнення окремих реалiй i понять, що приводить до зникнення окремих слiв; 3) причини iдеологiчного характеру, якi зумовлюють заборону вживати тi чи iншi слова (вiдповiдно, залучення цих слiв до складу пасивноï лексики). Наприклад, не культивувалося вживання таких слiв, як вiдсоток (процент), пан (добродiй), щоб не пошкодити iдеологiчнi устоï.
Це мовна мода, тобто прагнення вживати слово, яке мовцi вважають престижним, особливо виразним, яскравим (зазвичай, наразi). До пасивного лексичного складу украïнськоï мови належать такi розряди слiв: неологiзми; вузьковживана лексика й термiнологiя, яка зрозумiла лише обмеженому колу мовцiв; iсторизми, архаïзми; лексика, яка не належить до нормативного лексичного складу: жаргонiзми, арготизми, дiалектизми, вульгаризми. Iсторизми ― це слова, вживанi на позначення предметiв, явищ i понять, якi вийшли з ужитку, припинили своє iснуванння у звязку з соцiально-побут, полiтичними змiнами (Сотник, боярин). Архаïзми ― це слова, витiсненi з ужитку iншими словами з таким же значенням (аероплан ― лiтак, перст ― палець, ланiти ― щоки). Усi наявнi в мовi архаïзми подiляються на окремi типи. За класифiкацiєю, поданою в довiднику сучасноï украïнськоï мови, таких типiв видiляється П'ять: 1. Власне лексичнi архаïзми слова, витiсненi з мови словами з iншим коренем: рать вiйсько, уста губи, рот, перст палець. 2. Лексико- словотворчi архаïзми вiдрiзняються вiд сьогоднiшнiх вiдповiдникiв суфiксами або префiксами: воï воïни, шкатула шкатулка, коляса коляска. 3. Лексико-морфологiчнi архаïзми характеризуються застарiлою граматичною формою: роль роля, читає читаєши, молiться молiтеся, сини синове. 4. Лексико-фонетичнi архаïзми вiд сучасних назв рiзняться однiєю чи двома фонемами: поет пiïт, злато золото, рiжний рiзний. 5. Лексико-семантичнi архаïзми застарiлi значення слiв, якi тепер уживаються з iншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова , народ), мир (громада, свiтське життя). Неологiзми ― це новi слова, що виникають для позначення нових явищ дiйсностi. Загально-мовнi (дельфiнологiя), iндивiдуально- авторськi (яблуневоцвiтно, брунькоцвiт, злотозор ― Тичина). Дiалектизм ― слово або фразеологiзм, яке вживається на певнiй територiï або в певному соцiальному середовищi. Вiдповiдно, iснує два види дiалектизмiв: територiальнi (вогiрок, барлога, файний, бануш, банiтувати) та соцiальнi. 1)арґо ― умовна говiрка певноï соцiальноï групи з визначеним набором слiв, незрозумiлих для стороннiх.(буза, шпана, перо, шухер); 2)жаргон ― сукупнiсть особливостей розмовного словника людей, обєднаних певною спiльнiстю iнтересiв (професiйний жаргон)(залiковка, пара, хвостiвка, хвiст, баранка, клава, материнка, аська); 3)сленґ ― рiзновид розмовноï мови, яка оцiнюється суспiльством як пiдкреслено неофiцiйна (ботан, зубрила).Вульгаризми згубiле слово розмовноï частини лексики.