Чи є актуальними фiлософськi роздуми Вольтера у повiстi Простак?

Фiлософська повiсть важкий i цiкавий жанр, iнтелектуальна гра розуму.
Вiн поєднує у собi i есе, i памфлет, а автор висуває
iдеï або смiється з цих iдей чи подiй. Франсуа-Марi Аруе,
знаний як Вольтер, використав жанр фiлософськоï полемiки для того,
щоб навчити людство, показати йому, що у ньому погане, недоречне. Пушкiн
називав його умiв i моди проводирем. Андре Моруа називав шедеврами
Вольтера його Задига, Кандида та Простака. Вiн казав, що стиль Вольтера
стрiмкий та насмiшкуватий, а до персонажiв не можна ставитися серйозно
не встигнеш навiть погорювати… Кожного свого читача Вольтер
змушує замислитися: хто цей герой? Чи вiрить вiн у долю? Або у
Бога? Чи добре влаштована змальована автором краïна? Чи вона
справедлива?
Усi цi iдеï характернi саме для епохи Просвiтництва, коли наперед
вийшли iдеï, проголошенi Французькою революцiєю iдеï
свободи, рiвностi, братерства. У повiстi Простак Вольтер дискутує
з теорiєю природноï людини Жан-Жака Руссо. Коли читаєш
ваш твiр, писав вiн Руссо, так i хочеться стати рачки.
Герой Простака дикун Гурон, дитя природи. Вiн опинився у цивiлiзованому
свiтi. Ми бачимо цей цивiлiзований свiт очима простоï людини, яка
сприймає простi речi i простi взаємини мiж людьми, до всього
ставиться буквально. Гурон не розумiє, чому люди усе заплутують та
роблять вчинки, у яких немає здорового глузду. Я витратив на свою
освiту п'ятдесят рокiв, але боюся, що у вiдношеннi здорового глузду менi
буде важко справитися з цiєю напiвдикою дитиною, так думає
вчитель Гурона.
У повiстi Вольтер не вдається до казкового або фантастичного
сюжету. Героï повiстi такi ж реальнi, як i дiйснiсть, сучасна
письменнику. Обивателi виявляють неабияку цiкавiсть, слухаючи розповiдi
Гурона. Вони докладають багатьох зусиль до того, щоб охрестити
новознайденого родича. Саме тут Вольтер вкладає у вуста дiйових
осiб повiстi полемiку про церкву i вiротерпимiсть. Мадемуазель де Сент-
Iв не розумiє, чому такий красивий молодик досi не охрещений,чому
вiн досi не католик, наче у свiтi iснує лише католицька вiра.
Вiдповiдь на це Вольтер вкладає у вуста Гурона, вона є новою
для того часу iдеєю свободи вiросповiдання: Кожний в Англiï
має право жити так, як йому заманеться, а його
гуронське вiросповiдання є рiвноцiнним нижньобретонському.
Вирiшивши добровiльно прийняти католицьку вiру, Гурон вивчає
духовенськi твори i починає робити вiдповiднi до цього духовного
вчення вчинки. Сприймаючи досить буквально усе прочитане у духовних
текстах, вiн, скiнчивши обов'язкову для вiруючого сповiдь, вимагає
такоï ж сповiдi вiд монаха-францисканця, а хреститися
намагається у рiчцi, виконуючи тим самим букву католицтва. Кумеднi
ситуацiï, у яких опиняється Гурон, вигаданi Вольтером для
того, щоб показати, наскiльки безглуздими є закони i правила у так
званих цивiлiзованих краïнах, якими нiкчемами виглядають
європейцi у своïх бажаннях пояснити дикуну сумнiвнi переваги
свого життя. Коли Гурон дiзнається, що для того, щоб одружитися з
коханою жiнкою, не достатньо ïхнiх особистих обiтниць, а потрiбнi
ще свiдки, нотарiуси, угоди та дозволи, вiн доходить висновку: Мабуть,
ви дуже безчеснi люди, якщо вам потрiбнi таки перестороги…, каже
вiн.
Герой Вольтера не розумiє i конфесiйних вiдносин католикiв i
гугенотiв, i вимагає пояснити, чому такий великий король, чия
слава дiйшла навiть до краïни гуронiв, залишив себе без такоï
великоï кiлькостi сердець, якi могли б любити його, i такоï
великоï кiлькостi рук, якi могли б служити йому? Безглуздiсть цих
розбiжностей сьогоднi є ще очевиднiшою. Вольтер наголошував на
цьому три столiття тому. На жаль, вона є актуальною i сьогоднi.
Представники рiзних конфесiй налаштованi вороже один до одного i не
можуть об'єднати людство.
Результатом таких учинкiв Гурона було те, що родичi вiдправили
мадемуазель де Сент-Iв у монастир. З пояснень наш герой почує, що
монастир мiсце ув'язнення молодих дiвчат, i доходить висновку про
жорстокiсть життя бретонцiв. Вольтер смiється з релiгiйного життя
бретонцiв, вважає, що не потрiбнi анi монастирi, анi сама релiгiя,
оскiльки вона не може жодноï людини зробити щасливою. Кохання
Гурона та мадемуазель де Сент-Iв дуже сентиментальне, але, на вiдмiну
вiд iнших вольтерових повiстей, Простак закiнчується трагiчно.
Наречена гине заради врятування Гурона. На думку Вольтера, кохання,
найкраще з людських почуттiв, не сумiсне з вимогами суспiльства.
Суспiльство клопочеться про те, щоб зберегти форму, а змiст
залишає поза увагою. Мадемуазель де Сент має зникнути з
цього свiту, який стiльки уваги докладає дотриманню етикету i не
збереженню кохання i життя взагалi.
Перебування Гурона у Версалi для Вольтера є тiльки приводом, щоб
розповiсти про сучаснi письменнику державнi установи, про страшну
бюрократичну мишину, яка iснує заради себе самоï. Не заставши
чиновника, якого треба чекати дуже багато часу, Гурон не розумiє
цього: Невже у цiм краï усi люди невидимки? Набагато легше боротися
у Нижнiй Бретанiï з англiйцями, нiж воювати у Версалi iз тими, до
кого маєш справи.
Вольтер i сьогоднi сучаснiший за багатьох письменникiв. З далекого
вiсiмнадцятого столiття фернейський мудрець пiдказує нам, людям
двадцять першого столiття, що не треба шукати зло у цивiлiзацiï чи
культурi, у науцi чи мистецтвi, що криється в аморальному
устроï суспiльства, у вiдсутностi моральних принципiв у людей. Тож,
можливо, вiдповiдi ми знайдемо у Вольтера, який у Простаку стверджував:
Читання пiдносить душу, а освiчений друг приносить ïй утiху.