Переказ змiсту п'єси Фонвiзiна Недоук. Дiя перше й друге

Дiя вiдбувається в селi помiщикiв Простакових. Дiя перше. Панi
Простакова примiрить на свого сина Митрофана новий каптан. Ïй
зовсiм не подобається, як пошитий каптан, вона повiдомляє,
що вiн весь зiпсований — так вузький, що синовi в ньому тiсно.
Простакова велить няньцi Митрофана, Веремiïвнi, покликати кравця
Тришку.
Є Тришка, i Простакова звертається до нього з такими
словами: Ати, худоба, пiдiйди ближче. Не говорила ль я тобi, злодiйська
пика, щоб ти каптан пустив ширше. Дитя, перше, росте; iнше, дитя й без
вузького каптана делiкатного додавання. Скажи, дурень, чим ти
виправдаєшся? Тришка, виправдуючись, зауважує, що вiн
самоучка. Так хiба потрiбно бути кравцем, щоб умiти зшити каптан
гарненько. Экое скотиняче мiркування! — обурюється помiщиця.
Вона вiдправляє Митрофана за батьком. Тришка буркоче, що найперший
кравець, напевно, шив гiрше його
Явища III-IV
Простакова накидається на чоловiка з докорами, що вiн
ховається вiд ïï й не бере участь у справах. Вона
показує чоловiковi каптан i грiзно запитує його думку про
речi, що готувалася до заручин дядька Митрофана, Скотинина. Простакiв
робко вiдповiдає, що каптан вийшов мiшкуватий, але вiн готовий
сказати й iнше, якщо дружина вважає iнакше: При твоïх очах
моï нiчого не бачать. Простакова незадоволена й вимагає
негайно покарати двiрських людей
Не встигла Простакова розпорядитися, як входить ïï братик. Вiн
у пiднятому настроï, адже незабаром вiдбудеться' його заручини iз
Софiєю, далекою родичкою Простакових, що живе в ïхньому
маєтку. Скотинин просить вiдкласти покарання двiрських до
наступного дня, щоб вiн особисто мiг допомагати карати, кого треба: Не
будь я Тарас Скотинин, якщо в мене не всяка провина винувата. У мене в
цьому, сестриця, один звичай з тобою.
Скотинин запитує, отчого сестра так гневается, i вона
показує йому каптан. Скотинин не знаходить, що каптан вузький або
мiшкуватий, уважає його цiлком гарним. Простакова вiдсилає
Тришку, а Веремiïвнi велить нагодувати Митрофана. Нянька в
нерiшучостi. Вона робко розповiдає, що мальчикуже з'ïв п'ять
булочок. Простакова поза собою. Вона грубо сварить Веремiïвну, що
та пошкодувала шостоï булочки дитинi. Отут з'ясовується, що
Митрофан так об'ïвся на нiч, що не заплющив очей до самого ранку
Явище V
Скотинин запитує сестрицю про свою наречену. Виявляється,
заручини призначенi на вечiр, а Софiя про неï й не пiдозрює.
Простакова вiдповiдає, що не можна говорити Софiï ранiше
часу: та може подумати, що передньоï звiтують. Хоча по чоловiку,
однак, я ïй свойственница,- пояснює вона,- а я люблю, щоб i
чужi мене слухали.
Простакiв розповiдає Скотинину, що Софiю прийняли в ïхнiй
сiм'ï як сиротку. Батько дiвчини вмер, коли та була дитиною; у
неï не залишилося нiкого, крiм дядюшки, Стародума. Вiн давно
виïхав у Сибiр, i його вважають померлоï. Бачачи, що в
Софiï нiкого нi, Простакови господарюють у ïï
маєтку, як у своєму. Простакова трошки збентежена. Вона
боïться, що Скотинин подумає, начебто вони привласнили чуже
добро. Простакiв виправдується: Ну як, матiнка, йому це подумати?
Адже Софьюшкино нерухомий маєток нам до себе присунути не можна.
Скотинин це розумiє. А коли розмова заходить про майно взагалi,
вiн розповiдає, як звичайно повертає борги. Скотинин нiколи
не судиться, всi збитки вiн вiдшкодовує тим, що здирає
ïх зi своïх крiпакiв. Простакова просить брата навчити i
ïï цiй хитрiй науцi, тому що з тих пор, як усе, що в селян не
було, ми вiдiбрали, нiчого вже здерти не можемо.
Скотинин обiцяє розповiсти сестрi, як варто керувати
господарством, але тiльки пiсля свого весiлля. Сестра не розумiє,
чому брат так настроïвся женитися на Софiï; адже вона не
багата. Скотинин зiзнається, що нi Софiя, нi ïï статок
його не хвилюють. Предмет його теперiшньоï пристрастi —
свинi, яких розводять у маєтку дiвчини. Люблю свиней, сестриця,
— пояснює вiн,- а в нас у вiддiлку такi великi свинi, що
немає з них нi однiєï, котора, ставши на заднi ноги, не
була б вище кожного з нас цiлоï головою.
Простакiв дивується, як Митрофан схожий на Скотинина. Хлопчик з
дитинства теж дуже любить свиней, прямо тремтить при них видi Явище VI
З радiсною звiсткою приходить Софiя: вона одержала листа вiд дядюшки.
Приïхавши iз Сибiру в Москву, вiн вiдразу ж написав улюбленiй
племiнницi. Переляканi Простакови накидаються на дiвчину: вони вже
кiлька рокiв поминали Старопума в молитвах як небiжчика. Простакова
пiдозрює Софiю в злому намiрi: оголосити, що дядюшка ожив i тепер
знайде спосiб ïï виручити. Потiм вирiшує,,що Софiя
одержала любовного листа тому офiцера, що колись хотiв на нiй женитися.
Софiя пропонує Простаковой самоï прочитати лист, але
виявилося, що та не вмiє читати: Нi, я, завдяки Бога, не так
вихована. Чоловiк ïï довго дивиться на лист i
повiдомляє: Мудро. Скотинин отроду нiчого не читивал. Вирiшують
покликати Митрофанушку.
Простакова з гордiстю розповiдає, що для Митрофанушки найняли
вчителiв: Кутейкина, що вчить грамотi, Цифиркина, сержанта у вiдставцi,
учителi арифметики, i нiмця Адама Адамича Вральмана. Цей —
iноземець, i обходження вимагає самого гарного. Йому платять
триста рублiв у рiк, годують за помiщицьким столом, наливають склянка
вина за обiдом, на нiч видають свiчу
Простакова дуже задоволена цим учителем: хоч i брали його вчити
Митрофанушку всiм предметам i французькiй мовi, але вiн не мучить дитину
науками. З народження хлопчик значиться службовцем у полицю, i поки вiн
росте, ростуть i його чини. Простакову турбує тiльки, що дитинi
прийде все-таки служити й тодi вiн натерпиться.
Входить Правдин, i помiщиця показує всiм свого постояльця
Явище VII
Простакова знайомить Скотинина iз Правдиним. Скотинин вiдразу ж
починає розпитувати Правдина про його маєтки й свинок. Але
господарка, зупиняючи братика, просить Правдина прочитати ïй лист.
Випросивши дозволу Софiï, Правдин читає вголос лист
Стародума. З'ясовується, що Софiя призначена спадкоємицею
великого дядюшкиного маєтку, що приносить десять тисяч рублiв
доходу. Простакова кидається поздоровляти Софiю. Ну, сестриця,
скорiше ж по руках,- говорить ïй Скотинин, ноу Простаковой дозрiв
iнший план. Вона швидко веде Софiю в спальню. Прибiгає захеканий
слуга зi звiсткою, що в селi на постiй стали солдати. Простакiв
боïться, що постояльцi розорять його маєток, але Правдин
береться поговорити софицером.
Дiя друге
Правдин виявився знаком з Милоном -i офiцером, чиï солдати
зупинилися в селi. Вiн розповiдає йому, що як член тутешнього
намiсництва повинен об'ïхати весь округ. Зустрiлися йому тут
злонравние невiгласа, якi використають свою повну владу над людьми в
зло. Правдин обурений помiщиком, дурнем бесчетним, i його дружиною,
презрiлою фурiєю. Вiн уже сповiстив свого начальника про чинимих
неподобства й вдачi тутешнiх жителiв i сподiвається, що будуть
вжитi строгi заходи
Милон виявився в селi проïздом, шлях його лежить у Москву. Вiн
втратив слiди своєï улюбленоï, а недавноузнал, що якiсь
родичi взяли ïï до себе в село . Милон змучився пiдозрами, що
дiвчину тримають в тиранствi. Не встиг вiн назвати Правдину iм'я
своєï коханоï, як побачив неï. Увiйшла Софiя.
Дiвчина розповiла Милону, що жити з родичами ïй важко. Правда,
тепер Простакова змiнила вiдношення до неï, тому що ладить у
нареченоï своєму синовi. Софiя й Правдин iз серйозним видом
розповiдають про достоïнства Митрофанушки, i Милон, розсмiявшись,
заспокоюється. Входить Скотинин. Правдин повiдомляє
Скотинину, що Софiю тепер сватають за Митрофана, але Скотинин не
має намiру уступати: Ну, будь я свинячий син, якщо я не буду
ïï чоловiком або Митрофан виродком.
Явище IV
Веремiïвна вмовляє Митрофана повчитися небагато. Митрофан
грозить наскаржитися матiнцi, щоб та надавала Веремiïвнi стусанiв.
Скотинин ласкаво пiдкликає Митрофана, вимагаючи подивитися йому
прямо в очi, i для наочностi витрiщає своï. Веремiïвна
просить Митрофана послухатися й витрiщити вiчк-те, як це зробив дядюшка.
Скотинин приступає до Митрофана з питанням, чи хоче той женитися.
Уже давно, дядюшка, бере полювання… — вiдповiдає
племiнник разнежась. Скотинин накидається на племiнника з
кулаками, але Правдин стримує його. Митрофан просить захисти у
Веремiïвни, i стара нянька кидається заслонити його: Издохну
на мiсцi, а дитя не видам. Сунься, пан, тiльки изволь сунутися. Я те бельми-
то видряпаю… У мене й своï зачепи “востри!
Скотинин iде
Явище V
Входить Простакова, лаючи чоловiка за те, що йому не можна нiчого
доручити. Зштовхнувшись iз Милоном, вона дякує йому за гарних
солдатiв, якi нiчого не торкнули в маєтку. Продовжуючи лайку,
Простакова охоче розповiдає про особливостi характеру чоловiка:
он-дi не вмiє й покарати шляхом винного, усе доводиться робити
самою: З ранку до вечору, як за мову повiшена, рук не покладаю: те
сварюся, то б'юся; тим i будинок тримається, мiй панотець!
Простакова люб'язно говорить iз Софiєю, запрошуючи подивитися
кiмнату, приготовлену для Стародума. Входять учителя Митрофанушки. Милон
радий зустрiчi з вiйськовою людиною Цифиркиним i розпитує його про
життя -буття. Той доповiдає, що вийшов у запас i iнодi подраб
тивает, навчаючи арифметицi. От i тепер нанялся-дi до панам учити
хлопчика, але третiй рiк немає нiякоï користi: в iншого пня в
десять рокiв не вдовбаєш того, що iншоï ловить на польотi.
Правдин запитує в Кутейкина, якi науки той вивчав i що викладати
изволит. Кутейкин пояснює, що вчився в семiнарiï, але не
закiнчив ïï. Простакова не бачить Вральмана. Веремiïвна
доповiдає, що не змогла його запросити: у кiмнатi вчителя так
напалено, що заходити страшно. Кутейкин заступається за Вральмана,
пояснюючи, що палiння не заборонене й у багатьох книгах навiть
дозволяється
Явище VI
Простакова просить синка небагато повчитися. Митрофанушка
вiдмовляється: вiн наляканий дядюшкой, не хоче займатися й грозить
кинутися й рiку. Веремiïвна пояснює переляканiй господарцi,
що Скотинин- де кинувся на хлопчика, ледве за волосся не оттягал.
Простакова реагує на це по своєму: Ну… а ти бестiя,
остовпiла, а ти не впилася братиковi в пику. Як не виправдувалася
нянька, що iклiв берегти не стала, захищаючи Митрофанушку, Простакова у
всьому обвинуватила Веремiïвну, що не захистила дитину
Вона обiцяє розiбратися зi Скотининим i заспокоює сина: не
столiття йому вчитися, вiн уже стiльки розумiє, що й сам зведе
дитинок.