Цiкавий випадок (твiр-розповiдь)

Коли менi виповнилося чотири роки, тiтка подарувала менi малюсiньке
жовте курчатко. Я мiцно пригорнула цю чарiвну пухнасту iстоту до себе i
з цiєï хвилини майже не розлучалася зi своïм подарунком.
У дитсадок я не ходила, жила в будинку з великим двором i садом, тому
менi легко було майже не випускати курча з рук. Я носила його в кишенi
свого фартуха, вiдпускала ненадовго на травичку, загородивши з усiх
бокiв той шматочок землi, де ми гуляли. Намагалася одного разу узяти iз
собою до кiнотеатру, куди ми ходили з мамою. Правда, цього менi не
дозволили. Курча росло не без пригод, одного разу я впустила його в
цеберко з водою. Бабуся пробурчала: Добре, що не в окрiп. Бувало, воно
застрявало десь у густих заростях трави у дворi. I от вирiс iз нього
величезний красень пiвень! Як же вiн мене ненавидiв! Вiн налiтав на
мене, як шулiка, i норовив дзьобнути куди тiльки дiстане. Менi було дуже
прикро: адже я вважала, що виняньчила його. Коли я виходила гуляти у
двiр, пiвня замикали. А якщо гуляв пiвень, за дверима залишалася я i з
тугою спостерiгала за ним через вiкно. Дивно те, що ненавидiв вiн тiльки
мене, а на всiх людей свою ненависть не перенiс. Менi
здається,бiльше за все моє життя таких ворогiв у мене не
було.