Драма М. Старицького Доля

Крiм п'єс про сель, М. Старицький написав ряд драматичних
добуткiв з життя iнтелiгенцiï, найвизначнiшим з яких є драма
Доля. Тему ïï визначив сам автор, указавши, що це драма з
побитих малорусских акторiв. Мова йде в нiй про трагiчну долю
талановитоï украïнськоï акторки в умовах Росiянцi
iмперiï
Прототипом образа головноï героïнi Марiï Лучицкой була
генiальна украïнська акторка Марiя Заньковецкая. Це людина не
тiльки надзвичайно обдарований, а й свiдомоï високоï
просвiтительськоï ролi театрального мистецтва. Ця справа високе й
чисте: воно наставляє на розум людей, проводить високi
думки…, — от за що, насамперед, цiнує Лучицкая театр.
I вона всiєю душею вiддається справi всього життя.
Талановиту акторку, як i саму Занковецкую, переманювали в найвiдомiшi
росiйськi театри, тiльки вона не змогла зрадити рiдну землю, рiдне
слово, мистецтво. Великою артисткою захоплюється публiка, неï
люблять колеги, вiдданi справi украïнського театру. Так, актор
Малисницкий, що зрозумiв теперiшню сутнiсть Квiтки, якого любить
Лучицкая, застерiгає ïï вiд необачного рiшення покинути
театр. Хворiючи й за особисту долю акторки, i за долю таланта, що так
потрiбний Украïнi, вiн призиває ïï залишитися, тому
що тодi святе мистецтво пiде до бiса, i його осягне погана доля, завмре
висока душа, а Украïна знову сиротою залишиться! I в тодiшнiм
суспiльствi, серед вищих станiв, помiщикiв, дворянства на театр iснував
погляд як на щось не гiдне чималоï людини, особливо жiнки. Таке
вiдношення стало особистою трагедiєю Лучицкой. Вона щиро, по-
справжньому полюбила Квiтку — панича з багатого прiзвища в
Малороссии, — як вiдзначає драматург. Вiн також любить
чарiвну жiнку, талановиту артистку, але над ним тяжiють панськi погляди
на мистецтво театру, на артистiв. Вiн оглядається на свiй
дворянський стан, i, хоча дорослий уже, залежить вiд матерi — та й
не тiльки матерiально. Мама мене любить…. Одружившись iз Квiткою
(хоча й не обвiнчавшись, що в той час уважалося грiхом), Лучицкая
вiдчула всю несправедливiсть, принизливе положення художника в тодiшнiм
суспiльствi. Мати Квiтки всiляко зневажає нею, докоряє, що
вище суспiльство вiдвернулося вiд Квiтки: З нами адже зналися всi люди
iменитi, ну, а тепер i образилися на Антуана, що принизив себе перед
ними: у всякого адже сiм'я є — у кого дружина, у кого
сестра, у кого дочка… ну, а тут таке! Для Олени Миколаïвни
Лучицкая тiльки акторка погана. Та й сам Квiтка охолонув до неï,
тому що з ним i кланятися перестали. Причепившись до листа вiд суфлера
Лемишки, вiн грубо кривдить Марiю: обдурила в розрахунках… Що ж?
Ви тут не бранка… насилувати Вас не будемо!. Звернiть увагу на
мову Квiтки: вiн тут переходить на росiянин. Чи випадково це? Лучицкая
знову вертається на сцену, де ïï захоплено
зустрiчає прогресивна молодь: Вiд всiх украïнцiв-товаришiв
поздоровляю наше сонце, що зiйшло й освiтило славою рiдний край!.
Характерно, що з такою же пошаною й повагою звертаються до великоï
артистки й студенти-росiяни
Але Лучицкая все-таки любить Квiтку. Вона важко занедужала. До всього
додалися закулiснi iнтриги. Серце не витримало, i Лучицкая вмирає.
Зрозумiло, що героï п'єс Не судилося i Доля — люди
рiзнi, рiзних станiв, рiзнi за рiвнем утворення й т.п. Зiставте сугубо
людськi риси Михайла й Квiтки, Катерини Дзвонаривни й Марiï
Лучицкой. Що загального й вiдмiнного в ïхнiх характерах, у
трагiчнiй iсторiï любовi? У чому причина трагедiï героïв?
Вiдзначте при цьому й соцiальнi, i психологiчнi причини. Визначите
головну думку добутку. Удома, крiм розглянутих вище п'єс,
прочитайте iсторичну драму Оборона Буши.