Iван Франко — ЗАЄЦЬ ТА ÏЖАК

Ïжак стояв собi коло дверей своєï нори, заклав лапки за
пояс, виставив нiс на теплий вiтер та й мугикав собi стиха пiсеньку чи
гарну, чи погану, кому яке до того дiло? Як знає, так i
спiває.
Мугикав собi тихенько, а далi подумав:
Поки там моя жiнка миє дiтей та дає ïм свiжi сорочечки,
дай лишень пiду я трохи в поле, пройдуся та й на своï буряки
подивлюся, чи добрi виросли.
Буряки були недалеко вiд його хати. ïжак брав ïх, скiльки йому
треба було на страву для своєï родини, а тому говорив завжди
моï буряки. Ну, добре. Обережно зачинив вiн за собою дверi й
поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустрiч йому
Заєць. Вiн також вийшов прогулятись i до капусти своєï
теж навiдатись.
Побачивши Зайця, ïжак привiтав його чемненько. Та Заєць був
собi великий панич i дуже горда штука. Вiн не вiдповiв на ïжакове
привiтання, а тiльки глянув на нього дуже звисока й озвався:
Ого, а ти чого так рано ось тут по полi волочишся?
Погуляти вийшов, вiдповiв ïжак.
Погуляти? зареготав Заєць. А я думаю, що з твоïми кривими
ногами краще було б лежати, нiж на прогулянку лазити.
Ця насмiшка дуже розсердила ïжака, бо ноги в нього таки кривi.
Ти, певно, думаєш, каже ïжак до Зайця, що ти своïми
довгими лапами швидше побiжиш?
Авжеж, вiдповiв Заєць.
Можемо спробувати, мовив ïжак. Ану, побиймося об заклад, побачиш,
чи я тебе не пережену.
Це вже смiх людям сказати. Ти своïми кривульками випередиш мене?
смiявся Заєць.
Ну, про мене, спробуймо, коли тобi охота.
Гаразд! вiдповiдає Заєць. Давай руку. А тепер бiжiм.
Ну, ну, чого так поспiшати, вiдповiв ïжак. Треба наперед пiти
додому, трiшки поснiдати, а через пiвгодинки я повернусь на оце мiсце.
Заєць не мав нiчого проти, бо i йому хотiлось перед тим похрумати
свiжоï капусти. А ïжак тим часом поплентався додому.
Приходить ïжак додому i каже до своєï жiнки:
Жiнко, збирайся швиденько, пiдеш зо мною в поле.
А чого менi в поле? питає ïжачиха.
Знаєш, я з Зайцем маємо бiгати наввипередки.
Чи ти, чоловiче, з глузду зïхав? скрикнула ïжачиха. Ти з
Зайцем хочеш наввипередки бiгати? Авжеж хочу. I ти мусиш менi допомогти.
Що мала ïжачиха робити? Зiбралася й пiшла з чоловiком.
А дорогою ïжак i мовить до неï:
Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути нашi перегони. Заєць бiгтиме
одною борозною, а я другою. Вiдтiля, з гори, починаємо бiгти.
Отже, ти стань собi ось тут, у борознi, i коли Заєць прибiжить
сюди, то ти пiдведи голову та й крикни: А я вже тут!
Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
Ïжак поставив свою жiнку на ïï мiсце, а сам пiшов
борозною на другий кiнець.
Приходить, а Заєць уже там.
Ну, що ж, бiжiмо? питає Заєць. Ну, раз… два…
Один став в одну борозну, другий у другу.
Заєць крикнув три i рушив сам, як вихор, нивою.
А ïжак пробiг, може, з три кроки, потiм притаïвся у борознi i
повернув назад на своє перше мiсце. А Заєць бiжить щосили.
Та коли добiг на кiнець ниви, аж тут ïжакова жiнка з другоï
борозни кричить йому назустрiч:
А я вже тут!
Заєць тiльки очi витрiщив з дива: йому i в голову не прийшло, що
це не той ïжак, бо, знаєте, ïжак i ïжачиха
однаковiсiнькi на вигляд.
А це ж як могло статись? скрикнув Заєць. Бiжiм ще раз, назад!
I, не передихнувши добре, вiн вихором полетiв нивою, поклавши вуха на
спину. ïжачиха лишилася спокiйнiсiнько на своïм мiсцi. А коли
Заєць добiг на другий кiнець ниви, то там ïжак йому
назустрiч:
А я вже тут!
Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий ïжак мене
випередив? I, не тямлячи себе з досади, крикнув:
Ану, ще раз бiжiм!
Про мене Семене, мовив ïжак, бiжiм хоч десять разiв, менi байдуже.
Побiг Заєць, а знизу знову чує:
Я вже тут!
Бiжать ще раз угору знов те саме. Так вiн, бiдолаха, бiгав, бiгав аж
сiмдесят i три рази туди й назад, а ïжак кожного разу був уже тут.
Чи Заєць добiжить до одного краю ниви, чи до другого, все
чує одно: Я вже тут. А сiмдесят четвертий раз Заєць не
добiг. Саме на серединi ниви впав на землю i сконав на мiсцi.
А ïжак гукнув на свою жiнку, i обоє пiшли, радiючи, додому. I
живуть, мабуть, i досi, коли не померли.
Пiсля того ввесь заячий рiд зарiкся бiгати наввипередки з ïжаками.