Крилатi мрiï

Христина з дитячих лiт захоплювалась вiтряками. Бiля них народжувався i
клубився вiтер. Вони трудилися з ранку до пiзньоï ночi, викидаючи
зi своïх камiнних душ струмочки запашного борошна. На цих
тремтливих струмочках трималося селянське життя, i коли вiтряки махали
крилами, то в селi й пiснi веселiше спiвались. Найбiльше Христинi
подобались веснянi вiтряки, саме тодi, коли вони, перелопачуючи вiтер,
затихали пiд великими туманними зорями. Саме тодi западала така тиша, що
навiть напiвоглухлi мiрошники чули бентежну нiжнiсть дiвочих голосiв.
Тодi, прощаючись очима з натомленими крильми, добре ïхалося на
благенькому, скрипучому возi; босi ноги самi ворушились пiд музику
далеких дiвочих пiсень, а душа поривалася спiвати.
Сьогоднi ж Христина, побачивши невтомнi крила вiтряка, зупинилася i
занiмiла вiд здивування. Вони були немов зi срiбла. Ïй здалося, що
це не зима, а вони, крутячись, гралися хуртовиною, розтрушуючи довкола
стiльки снiгiв. Дiвчина схвилювалась вiд такоï думки i входила
всередину вiтряка, мов у якусь недоказану казку. А мiсяць i снiги
творили бiля дiвчини своє диво. Здавалося, на рiвних полях вилися
з кованого срiбла стежки, марилися обриси лiнiй дивовижних озер.
Христина колись часто мрiяла кудись летiти. Щойно заплющить очi, а руки
враз легшають, стають крильми, i вона в радiсному переляцi пiдiймається-
пiдiймається вгору i все-все бачить, що робиться внизу: он дiти
проводжають ïï захопленими поглядами, а мати жене до череди
корiвку i свариться на дочку; он рибалки притягують бредень зi срiбною
рибою, а за рiкою на лану, над колосся пiдiймається сонце, що теж,
здається, зiткане iз колосся. Отак i в сон щасливо влiтала
дiвчина, де все було не таким, як у життi.
Можливо, Христинине бажання найбiльше в свiтi бажання мати крила
породило те, що вона й по землi не ходила, а наче лiтала. Жодне весiлля,
жоднi танцi, жодне колядування не обходилось без неï. Навiть на
буряках сапка у Христини теж не полола, а пританцьовувала. I тiльки
цього року, коли вперше взула не переши-тi, а новi, iз жовтими халявками
чобiтки, а на голову начепила багато стрiчок i запишалася перед
дзеркальцем, що вона вже таки дiвчина, посмирнiла. Це раптове i
захопливе вiдкриття порадувало дiвчину. Тому-то сама собi по-змовницьки
пiдморгнула в дзеркальце, потiм споважнiла, ураз зрозумiвши, що вже
стала дорослою.