Мама, люба мама

Ми будем вечно прославлять
Ту женщину, чье имя Мать. Муса Джалiль
Вiдчуття батькiвського даху, його тепла це природна потреба людини. Той,
хто забуває батькiвський порiг, залишається людиною без
минулого, без родоводу, таких називають манкуртами. Вiдчуття рiдноï
домiвки з'являється в дитинствi i мiцнiшає рiк вiд року.
Звичайно, в першу чергу воно пов'язане з мамою. Маленькими i
беззахисними приходимо ми в цей свiт i вiдразу занурюємося в тепло
материнськоï любовi i турботи, чуємо ïï лагiдний
голос, що спiває над нашим лiжечком. З усього цього
складається дитяча пам'ять, вiдчуття рiдного оберега дитинства. Ти
вiриш, що мамин поцiлунок залiкує розбите колiно, ти знаєш,
до кого бiгти за захистом. У материнському поглядi ти нiколи не побачиш
фальшi i хитрощiв, вiн завжди випромiнює щедрiсть, доброту,
щирiсть. Очi матерi начебто бачать тебе наскрiзь, заглядають у душу, i
тодi ти вiдчуваєш особливу близькiсть з нею. Кожна клiтинка твого
тiла вiдчуває: це моя мама! I нiчого дорожчого вiд цього вiдчуття
немає на свiтi!
Для кожноï дитини ïï мама найкраща в свiтi. Моя мама
дiйсно краща з мам. Уся наша родина дружна i щаслива завдяки ïй.
Нас у неï троє. I всi хлопчики. Мама iнодi жартуючи говорить:
Не троє хлопчисьок у родинi, а четверо. Це вона має на увазi
тата, коли вiн пустує з нами на рiвних. У цi хвилини мама
зiтхає, що Бог не дав ïй дочки. Але ми знаємо, що це
несерйозно, що вона усiх нас дуже i дуже любить. Головне в нашiй мамi це
те, що вона завжди, як я тепер розумiю, рахувалася, з особливостями
наших характерiв, нiколи не намагалася зламати, пiдкорити, принизити.
Карати за огрiхи карала, але нiколи не принижувала нас, тому що бачила в
кожному людину. Мама вчила нас стояти один за одного, допомагати завжди
i в усьому, виручати у важких ситуацiях, пам'ятати, що у свiтi
немає нiчого дорожчого, нiж мiцна родина, де один за всiх i всi за
одного.
Я молодший у родинi i завжди думав, що мама любить мене бiльше за всiх.
Але одного разу в наш дiм прийшло лихо. Мiй старший брат Олег одержав на
тренуваннi серйозну травму, що прикувала його до лiжка майже на пiвроку.
За цей час я зрозумiв: матерi бiльше вiддають свою любов слабким дiтям,
безпомiчним, кому потрiбна щоденна пiдтримка i турбота. Мама залишила на
цей час роботу. Нам здавалося, що вона забула про всiх нас. Весь
ïï час i сили належали Олеговi. Ми спочатку розгубилися, а
потiм поступово почали розумiти, що наш борг перед мамою i хворим братом
це не дати занепасти нашiй родинi без маминоï опiки i контролю. Ми
навчилися господарювати: прати, прибирати, навiть готувати обiди i
планувати бюджет. Ми були вiрнi тому, чого навчила нас мама: допомогу i
пiдтримку людина має знаходити, насамперед, у своïй родинi.
А коли лихо пiшло геть з нашого дому, ми святкували не тiльки одужання
брата. Ми радiли з того, що вистояли, витримали, нi в чому не здали
позицiй: анi в навчаннi, анi в домашнiх справах. Чи то жартуючи, чи то
серйозно мама сказала: Менi за вас, хлопчики, не буде соромно перед
вашими майбутнiми дружинами. Ми дружно розреготалися: дуже вже
несподiваний для нас висновок зробила наша добра, мудра, люба, краща в
свiтi мама.
Роль матерi в життi суспiльства в цiлому має соцiальний характер.
Майбутнiй громадянин першi знання про добро i зло, про те, що добре i що
погано, про вiдповiдальне ставлення до усього одержить вiд матерi.
Матерi створюють фундамент тiєï особистостi, що незабаром
стане повноцiнним членом суспiльства. Матерi люблять нас просто за те,
що ми є. Тому для кожного з нас мама це стимул стати кращим,
розумнiшим, добрiшим, робити все так, щоб вона пишалася своïми
дiтьми.