МЕХАНIЗМ ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВIРНОÏ КАТЕГОРIÏ IНСТРУМЕНТАЛЯ ЯК САМОСТIЙНОÏ КАТЕГОРIÏ НЕПРЕДИКАТНОГО ТИПУ

Рiзнi аспекти проблеми встановлення, видiлення й опису лiнгвальних
категорiй взагалi та словотвiрних зокрема залишаються актуальними в
сучасному мовознавствi. Вони представленi у працях О. К.Безпояско
[1978], О. В.Бондарка, К. Г.Городенськоï [1994], М. Докулiла, I.
I.Ковалика [1980, 1987], Р. С.Манучаряна [1981], В. В.Мартинова [1982],
О. I.Моïсеєва.
Ïх актуальнiсть визначається зосередженням уваги мовознавцiв
на функцiональному вивченнi мовних одиниць i явищ. Iнтерес лiнгвiстики
до вивчення смисловоï сфери мови, синтаксичне пояснення природи
деривацiйних процесiв уможливили вичленування словотвiрних категорiй
iменника семантико-синтаксичного походження, серед яких
видiляється категорiя iнструменталя.
Дана проблема має звязок iз важливими теоретичними завданнями, а
саме: зясування спiввiдношення формально-граматичноï i семантико-
граматичноï структури морфологiчних i синтаксичних одиниць,
поглиблення знань про механiзм вiдбору норм активних одиниць i
варiантiв; подальшого зясування проблем синонiмiï, омонiмiï,
варiювання суфiксiв; бiльш сувороï формальноï
регламентацiï термiнiв на позначення знарядь дiï;
лексикографiчноï фiксацiï цих термiнiв.
Вивченням словотвiрноï iменниковоï категорiï
iнструменталя займалися Л. I.Васильєва, I. Р.Вихованець, К.
Г.Городенська, А. Дементьєв, Є. А.Карпiловська, Н.
Ф.Клименко, А. В.Мамрак, Л. А.Мурзiна, В. П.Олексенко, О. О.Погрiбна, Л.
О.Роднiна, В. Д.Семиряк, Н. В.Снєжко, В. П.Токар, Л. Г.Шпортько. У
дослiдженнях цих авторiв розглянуто лексичну та граматичну семантику,
словотвiрний потенцiал категорiï iнструменталя, подано ïï
загальну характеристику.
Серед невирiшених частин загальноï проблеми аналiз умов i
особливостей згортання семантико-синтаксичноï структури речення у
поверхневiй структурi вiдповiдних словотвiрних дериватiв, спiввiдношення
ïх семантичноï i формально-граматичноï структур.
Завдання дослiдження становить аналiз механiзму формування
словотвiрноï категорiï iнструменталя як самостiйноï
категорiï непредикатного типу.
Поняття словотвiрноï категорiï було введено в дериватологiю
чеським ученим М. Докулiлом, який вважав, що ця одиниця бiльш загальна,
нiж словотвiрний тип, вiдрiзняється вiд останнього вiдсутнiстю
спiльностi форманта (дериватора), який служить засобом вираження
словотвiрного значення. Першим в украïнiстицi, хто докладно
дослiдив словотвiрну категорiю як комплексну одиницю системи словотвору,
був I. I.Ковалик [Словотвiр СУЛМ:1979].
Учений запропонував власне визначення поняття словотвiрна категорiя:
таке загальне абстрактне поняття, до складу якого входить сукупнiсть
усiх пiдлеглих словотвiрних розрядiв, спорiднених одним загальним
значенням [Ковалик 1958:12] або сукупнiсть словотвiрних розрядiв, якi
обєднують семантично однорiднi словотвiрнi типи [Ковалик 1961:11].
I. I.Ковалик видiлив 7 iменникових словотвiрних категорiй: дiяча
(Nomina Agentia), носiя ознаки (Nomina
Atributiva), збiрностi (Nomina
CollectivА), мiсця (Nomina Loci),
дiï (Nomina Acti) та ïï результату
(Nomina Resultatis), знаряддя (Nomina
Instrumenti). Словотвiрнi категорiï назв знаряддя,
дiяча, дiï, якiсноï абстракцiï i неживих предметiв
належать до первинних класифiкуючих словотвiрних категорiй.
Р. С.Манучарян, значно розширюючи рамки словотвiрноï
категорiï, розумiє пiд словотвiрною категорiєю ряди
похiдних з рiзними формантами i способами словотворення на основi
спiльностi словотвiрного значення [Манучарян 1981:201-202]. У 60-тi рр.
усталився напрям дослiдження явищ словотворення вiд змiсту до форми
мовних одиниць (структурно-семантичний пiдхiд). У 70-тi рр. почав
розвиватися напрям вiд форми до змiсту мовних одиниць (морфологiчний
пiдхiд). Згодом обидва пiдходи обєдналися. У 80-тi рр. семантика i
структура похiдного слова виводяться з синтаксичноï
конструкцiï (словосполучення, речення), що лежить у його основi.
Процес деривацiï супроводжується словотвiрними змiнами
вихiдноï одиницi ïï згортанням, конденсацiєю,
скороченням i т. iн. (К. Г.Городенська, Н. Ф.Клименко). Морфеми при
цьому виступають формальними представниками компонентiв розгорнутих предикативно-
аргументних структур.
Найпоширенiший у сучасному мовознавствi пiдхiд до тлумачення
граматичноï категорiï, основним критерiєм якого є
наявнiсть опозицiй, не можна вважати унiверсальним, оскiльки вiн не може
бути застосованим, зокрема, при видiленнi словотвiрноï
категорiï. У словотворi опозицiï дериватiв за допомогою
словотворчих засобiв у межах спiльного словотвiрного значення не
формуються. Саме тому актуальним стало
Вироблення критерiïв видiлення словотвiрноï категорiï, що
позначилося на розширеннi означуваноï поняттєвоï бази
термiна словотвiрна категорiя у сучаснiй лiнгвiстицi.
Становлення i розвиток мови завжди вiдбувається в мовленнi, не
виняток у цьому сенсi i процес словотворення. У мовленнi постiйно
працює механiзм деривацiйноï редукцiï, який
дозволяє сконденсувати речення без суттєвих втрат
iнформацiï [Мартинов 1982:130]. Така парадигматична трансформацiя
(ПТ) переходить у семантичну конденсацiю (СК), що в свою чергу,
супроводжується деривацiйним процесом (ДП), який протiкає
вiдповiдно до iснуючих або потенцiйно можливих словотвiрних моделей
(СМ): МДР=ПТ+СК+ДП.
Будь-який процес номiнацiï починається з утворення
двокомпонентноï одиницi (означення й означуваного). Соцiально-
психологiчнi причини виникнення двокомпонентноï одиницi такi: нову
реалiю у вiдомiй ситуацiï людина протиставляє вiдомiй, тiй,
що зазвичай виступала в цiй ситуацiï, й у вiдповiдностi до цього
переносить на нову реалiю назву староï, ускладнюючи ïï
модифiкатором, що сформувався у предикативному ядрi речення, котре
вiдтворює дану ситуацiю. При номiнацiï нова номiнативна
одиниця зберiгає iнтегральну ознаку староï. На кiнцевому
етапi двокомпонентна одиниця конденсується в однокомпонентну
(унiвербiзується) i стару лексему репрезентує вiдповiдний
словотворчий засiб.
Таким чином, будь-який деривацiйний процес, будь-яке утворення
новоï лексеми вiдбувається за загальним принципом розвитку
вiд дво — до однокомпонентностi.
Якщо в традицiйному афiксальному словотворi, як уже зазначалося,
деривацiйнi процеси це умотивованi поєднання твiрноï основи i
словотворчого форманта, то з позицiй семантичного синтаксису вони
ґрунтуються на складних взаємозвязках предикатних i
непредикатних знакiв семантично елементарних речень, якi самостiйно або
в сполученнi з iншими семантично елементарними реченнями трансформуються
в реальнi деривати. Поява бiльшостi з них зумовлюється вiдповiдною
семантико-синтаксичною позицiєю у структурi речення. Деривацiйний
процес починається саме з переведення базовоï
синтаксичноï одиницi у вiдповiдну семантико-синтаксичну позицiю
[Мартинов 182:133]. На другому етапi перетворень вiдбувається
вибiр елементiв iз групи означення й означуваного, а на третьому
(завершальному) етапi кореляцiя означення й означуваного з вiдповiдними
лексичними i словотворчими морфемами та створення слова [Мартинов
182:134].
Вибiр саме основноï одиницi синтаксису речення вмотивовано тим, що
спосiб органiзацiï семантики та ïï втiлення у формально-
граматичнiй структурi найпоказовiше вiдображається реченням. У
семантичнiй структурi речення основна, органiзуюча роль вiдводиться
значенням предиката, оскiльки вiн визначає кiлькiсть непредикатних
аргументiв i характер ïх семантичних функцiй. Його центральна
позицiя в структурi семантично елементарного речення, здатнiсть
супроводжуватися певною кiлькiстю аргументiв свiдчать про бiльш
загальний характер значень предиката, нiж значень аргументiв, що
поширюють значення предиката. Семантичнi функцiï аргументiв
породженi валентнiстю предикатiв дiï та стану семантично
елементарного речення [Безпояско 1978:4,6].
Деривацiйний афiкс як формальний представник компонента семантичноï
структури елементарного речення предиката або аргумента, який вiн
замiщає, у формально-граматичнiй структурi деривата є формально-
граматичною (поверхневою) репрезентацiєю певного типу
семантичноï структури.
Словотвiрне ядро iменникiв формують категорiï зi значенням власне-
предметностi, що корелюють iз семантичними позицiями iменникових
компонентiв у семантично елементарних простих реченнях. Це
категорiï субєкта дiï, обєкта дiï, адресата,
iнструменталя й локатива.