Нам треба голосу Тараса

Двадцять перше столiття. Столiття, ознаменоване розвитком науково- технiчного прогресу, будiвництвом мiст-гiгантiв, зростанням темпу життя, яке кипить i вирує. Ми завантаженi iнформацiєю, що лунає з радiоприймачiв, телевiзорiв, ми не можемо вирвати жодноï хвилини з напруженого графiка… Але ось погляд падає на книжкову поличку, на ту саму книгу, що перечитував десятки разiв, Кобзар Тараса Григоровича Шевченка. Вiдкриваєш, i: Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос бiльш нiчого. А серце б'ється ожива, як ïх почує… Що несуть нам поезiï Тараса Шевченка? Спокiй, умиротворення. Коли читаєш його вiршi, то нiби переносишся вiд шаленого темпу сучасного життя до Украïни XIX сторiччя. Нiби наяву бачиш украïнську землю, не розриту, не стривожену ще здобуттям корисних копалин, синє небо, не затягнуте димом заводiв, чистi рiчки, не забрудненi вiдходами. Одне слово, рай на Землi, де вiдбувається спокiйний розважливий плин буття… Спокiйний?! Рай?! Уважно читаючи, розумiєш, що нi. Перед нами постає iнша Украïна , може, не сплюндрована науково- технiчним прогресом, але ображена власними дiтьми, що забули Бога, i продають рiдну землю чужинцям, розпинають свiй народ, заганяючи його в рабство. Наприклад, у поемi Сон бачимо: латану свитину з калiки знiмають, розпинають вдову за подушне, опухла дитина, голоднеє мре, покритка попiдтинню з байстрям шкандибає. I Тарас Шевченко не може бути байдужим до цього, вiн протестує, благає, молить, проклинає… Читаючи, усвiдомлюємо: як нам зараз потрiбний його голос! Адже очевидно, що Украïна не тiльки знесилена економiчно, а й вражена страшною хворобою денацiоналiзацiєю, яка породжує моральний занепад, втрату єдиноï для всього народу мети здiйснення iсторичноï мiсiï. Звiдси духовне калiцтво нашого поколiння:

А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує Та отечество так любить, Так за ним бiдує, Так iз його, сердешного Кров, як воду, точить!..

Дiйсно, столiття рабства спричинили загрозливi змiни в характерi украïнцiв: уже байдуже, якою мовою розмовляти, до якоï мети йти. Помiтне явне духовне калiцтво цiлого поколiння, його апатичнiсть до нацiональних питань, зневiр'я у краще майбутнє . Зрозумiли, коли до нацiональних питань байдуже чужинцям, але ж мова йде про своïх громадян, серед яких навiть iнтелiгентнi люди забувають слова Кобзаря : Страшно впасти у кайдани, умирать в неволi. та ще гiрше спати, спати i спати на волi! Вихiд один прислухатися до пророчих слiв Тараса Шевченка, який, по сутi, є совiстю нацiï, i продовжити будування суверенноï держави, наближаючись до трiумфу справедливостi i свободи, до про що мрiяв великий Кобзар.