Народ i особистiсть у романi Л. Толстого Вiйна i мир

Толстой у романi Вiйна i мир розкрив власний погляд на проблему
особистостi , ïï роль в iсторiï та на саму iсторiю. На
його думку, iсторична подiя формувалась зовсiм не видатною особистiстю,
яка, за Гоголем, була провiдником Розуму i перша зрозумiла головне,
недоступне iншим. Толстой вважав, iсторична подiя складається як
сума однаково спрямованих мiльйонiв воль, якi стосувались
цiєï подiï. Отже, велику роль в iсторiï
вiдiграє сам народ, здiйснює своє право вибору.
Щоб довести свою думку, письменник показує образи Наполеона,
Кутузова i Олександра I, а також головнi образи та сотнi епiзодичних,
через життя , по яких пройшли iсторичнi подiï. Толстой
пiдкреслює, що народ є цiлiсною єднiстю, що
грунтується на мiцних вiкових культурних традицiях. Вiн
розрiзняє поняття народ i юрба, що тримається на агресивних
егоïстичних поняттях. Людина, що очолює юрбу,
позбувається, на думку письменника, вважатися героєм, як i
видатною особистiстю. До таких вiн вiдносив Наполеона. Толстой
вiдмовляє Наполеону у правi на особисту роль в iсторiï, а
також у величi. Чому? Тому що вважав його уособленням егоïзму й
iндивiдуалiзму. Письменник визнає право бути героєм за
Кутузовим як утiленням народноï поезiï. Адже вiн не вважав
себе кимось особливим, вiн просто виконував свiй святий обов'язок
захищав Батькiвщину у мiру своïх сил, вiйськового таланту ,
розумiння народу. Вiн добре розумiв кожного свого солдата, бо найбiльшим
багатством цього негероïчного старого, напевне, була людянiсть.
Тому Толстой i категоричний у своєму присудi: Немає величi
там, де нема простоти, добра i правди. Навiть коли здається, що
Кутузов зовсiм не дiє, це не так. Просто цей полководець дiє
пiдкреслено iнакше, нiж Наполеон. Адже в нього iншi завдання й iншi
переконання. А головне живий зв'язок iз народом, iнтереси якого
представляє. Досить згадати, як було ухвалено запросити очолити
вiйсько Кутузова: вiн був свiй, на вiдмiну вiд доброго полководця
Барклая де Толе,який був чужий для росiйського народу.
Отже. Толстой, аналiзуючи проблему народу й особистостi, висловлює
позицiю, протилежну європейськiй концепцiï героя. Бо
письменник вважає, творець iсторiï народ, i тiльки та
особистiсть може вважатися видатною, i виражає iнтереси народу.