Народна творчiсть i сьогодення
Не буду з'ясовувати, що таке народна творчiсть, бо бiльш-менш чiтке виз-нпчення цього поняття iснує, хоча унiверсального визначення
немає, бо жанрова рiзноманiтнiсть дуже велика, а специфiка
розвитку того чи iншого жанру що строкатiше. Визначень на сьогоднi
iснує багато, та всi вони не охоплюють глибинноï сутi
народноï творчостi , бо вона в деяких своïх жанрах
намагається бути консервативною (весiльнi пiснi або iншi, що
пов'язанi, наприклад, iз Сиитвечором, Рiздвом, народинами, хрещенням,
похоронами тощо). Та все ж у переважнiй бiльшостi народна творчiсть
є щось особливе у суспiльному життi. Можливо, для цього треба
сприймати ïï не як фольклор, що застиг на сторiнках
багатотомних видань, а як процес, що викликає до життя певнi
жанри, якi г необхiдними в той чи iнший момент iсторичного розвитку.
Для прикладу хочу назвати такi жанри народноï творчостi, як
анекдот, народна усмiшка, сучасне весiлля, прислiв'я, приказки,
примовки. З'явився такий вид народноï творчостi, як мiський
фольклор. А я б ще додав студентський фольклор, шкiльний, дитячий.
З одного боку — це сучасна творчiсть, забарвлена сучасною
лексикою, з iншого боку — це все-таки творчiсть, яка не має
авторства i має безлiч варiантiв, що поширюються усно i в
друкованому виглядi. Ось приклади таких жартiвливих примовок iз
шкiльного навчання: Щоб подiлити дрiб на дрiб — треба ïсти
бiлий Хлiб. Або з урокiв хiмiï: Аш два о плюс пшоно, а додати
натрiй хлор, — то I буде вам кандьор (кандьор — це дiалектна
назва кулешу). Особливо мене вражає великий набiр примовок,
спрямованих на виховання культури мови. Призначення цих примовок —
навчити дiтей (а може, i не тiльки дiтей) ввiчливо й правильно
розмовляти, правильно використовувати слова i не насмiчувати мову,
оберiгати ïï вiд рiзних нашарувань та грубоï лексики.
Моï спостереження на канiкулах у бабусиному селi. Проходить мимо
гурту i юдей якийсь парубiйко i байдуже до когось вiтається:
Здоров! I тут же негайнiï вiдповiдь-примовка: Здоров — до
коров, а до людей — здрастуйте. Або таке: вiдповiдаючи на якесь
питання, хтось iз дiтей каже: Да. А у вiдповiдь чує: Да —
свиня вуха пооб'ïда (це має означати, що треба казати
украïнською мовою так). Часте й невиправдане вживання ну тут же
буде припинене щуваженням: Не запрягав, то й не нукай, поганяти не
будеш. I вже на геть неввiчливе привiтання здрасьтє отримаєш
вiдразу: Не засьтє (це означає: привiтайся по-людськи). Або
вживання слова жалко замiсть жаль викликне таке зауваження: Жалко у
бджiлки. I ще: часто дiти, якi особливо не тур-ьуються про те, як вони
спiлкуються, замiсть запитального що можуть сказанi: Га? На таке
неввiчливе га не забариться вiдповiдь: З'ïж те, що плига!
I даремно дехто вважає, що фольклор — це щось iсторично
минуле, що зберiгається у фольклорних збiрниках. Народна творчiсть
жива, допоки живе народ, Який створює новi види, жанри i
реагує на всi суспiльнi процеси, що вiдбуваються в Украïнi.
Треба тiльки бути уважним спостерiгачем, а може, й дослiдником,
наприклад дитячого фольклору. А останнiм часом навiть почали говорити
про iучасну жаргонну мову. Це неґативне явище стало завойовувати
свiй простiр у спiлкуваннi, особливо це властиво пiдлiткам. Упевнений,
що народна мудрiсть i тут не забариться — вiдреагує
вiдповiдним чином, щоб викоренити це явище i нашоï милозвучноï
та красивоï мови. Але це зовсiм iнша тема.
