Органiзацiя етнографiчних дослiджень з декоративно-прикладного мистецтва у майбутнiх вчителiв трудового навчання
Етнографiчнi дослiдження є одним iз напрямiв залучення молодi докультурноï спадщини нашого народу, збереження та передачi майбутнiм
поколiнням його звичаïв, традицiй. Характерним для проведення
даного виду дослiджень є те, що вони дозволяють розглядати через
призму iсторiï життя та творчостi майстрiв декоративно-прикладного
мистецтва, ïх творчi доробки.
Саме результати етнографiчних дослiджень здатнi давати цiлiсне уявлення
про механiзм формування нацiональних цiнностей, духовний потенцiал
народу шляхи досягнення мiжетнiчноï злагоди, передбачати хiд i
наслiдки етнокультурних i нацiональних процесiв. Окрiм того, спроможнi
збуджувати нацiональну самосвiдомiсть, котра є найсуттєвiшою
передумовою духовного пiднесення народу i, отже, головним чинником
нацiонального державотворення.
Враховуючи великий влив етнографiчних дослiджень в процесi формування
всебiчно розвиненоï особистостi, важко переоцiнити ïх велике
значення у професiйнiй пiдготовцi майбутнiх вчителiв трудового навчання.
Саме проведення студентами цих дослiджень спрямовує ïх на нацiонально-
культурне вiдродження й дозволить ïм у майбутньому органiзовувати
навчально-виховний процес на кращих здобутках i цiнностях
украïнського народу. Адже без глибокого та систематичного пiзнання
народноï духовноï i матерiально-побутовоï культури
неможливо формувати новi цiннiснi орiєнтацiï в умовах
державноï незалежностi.
Особливостi проведення етнографiчних дослiджень вiдображено працях В.
Шухевича, А. Онищука, М. Мандибури, Т. Тиводара, Я. Подоляка, А. Шифер,
В. Копчинськоï-Яворськоï, Я. Штiка, Т. Колєвоï, С.
Трояновича та iн.
Окремим питанням пiдготовки вчителя в процесi залучення до етнографiчних
дослiджень присвячено ряд дослiджень Є. Барбiна, С. Бреуса, О.
Виговськоï, В. Гаманюка, Ю. Кирильчука, Г. Мiтiна, О. Пєхоти,
Г. Троцко.
Зокрема З. Сергiйчуком проаналiзовано змiст i форми органiзацiï
народознавчоï роботи в загальноосвiтнiй школi; Н. Сивачуком
розкрито сутнiсть, змiст, напрями та методи ефективноï пiдготовки
майбутнiх учителiв до народознавчоï роботи з учнями; Л.
Плетеницькою обґрунтовано систему пiдготовки студентiв до
народознавчоï роботи в дошкiльному закладi на матерiалi
народноï математики.
Слiд вiдмiтити ґрунтовне вивчення технiк декоративно-прикладного
мистецтва як в теоретичному планi, так i в практичному пiд час
пiдготовки майбутнiх вчителiв трудового навчання у вищих навчальних
закладах. Але це стосується лише видiв поширених в данiй
мiсцевостi менш поширенi не згадуються взагалi. Навчальний план
пiдготовки бакалаврiв та спецiалiстiв, як правило, не передбачає
етнографiчно-дослiдницькоï практики, яка б допомогла краще
зрозумiти навчальний матерiал.
Для вчителiв трудового навчання необхiдно знати основнi аспекти
етнографiчних дослiджень з декоративно-прикладного мистецтва. Адже,
пiдготовка педагога не вичерпується лише професiйним вимiром
необхiдно формувати iнтелiгента, гармонiйно i всесторонньо розвинену
особистiсть. Знання основних аспектiв етнографiчних дослiджень з декоративно-
прикладного мистецтва є важливим показником педагогiчноï
майстерностi вчителя. Проведення цих дослiджень спрямовується на
нацiонально-культурне вiдродження й будується на кращих здобутках
i цiнностях украïнського народу. Саме тому потрiбно збiльшити коло
вчителiв, якi будуть займатися органiзацiєю етнографiчних
дослiджень з декоративно-прикладного мистецтва, вивчати види та технiки
декоративно-прикладного мистецтва через знайомство з побутом, укладом
життя, звичаями та традицiями украïнцiв. Однак для того, щоб
здiйснення етнографiчних дослiджень студентами з декоративно-прикладного
мистецтва було продуктивним i ефективним необхiдно визначити змiст та
особливостi ïх органiзацiï.
Етнографiчнi дослiдження ми розглядаємо як процес збору
iнформацiï про народ, про його етнiчнi особливостi, спосiб життя i
облаштування побуту, а в нашому випадку i дослiдження ремесел та технiк
декоративно-прикладного мистецтва.
Враховуючи особливостi дослiдження як такого, пiд час органiзацiï iпроведення етнографiчного дослiдження ми видiляємо три основних
етапи: пiдготовчий (розробка програми дослiдження), основний (проведення
дослiдження), завершальний (обробка й аналiз даних, формування висновкiв
i рекомендацiй). Розглянемо детальнiше особливостi та змiст проведення
кожного етапу.
Перший етап проходження етнографiчно-дослiдницькоï практики
має передбачати загальне ознайомлення студентiв iз етнографiчно-
дослiдницькою роботою музею стосовно декоративно-прикладного мистецтва.
Адже музеï є результатом унiкальних культурних досягнень [4,
с. 16], вони мають специфiчне завдання, яке жодна iнша установа не може
в них вiдiбрати: вони були створенi для того, аби допомогти всiм
зацiкавленим краще зрозумiти себе та своє мiсце у цьому свiтi.
Музеï додають нашим поглядам iншоï перспективи i тим самим
уможливлюють глибше розумiння себе та iнших. Засоби, за допомогою яких
вони, i тiльки вони, зберiгають память та передають духовний змiст це
реальнi автентичнi й оригiнальнi обєкти. Останнi вiдбирають,
збирають, консервують, дослiджують не завдяки ïхнiй первиннiй
матерiï чи виглядовi, а тому, що вони є носiями змiсту.
На даному етапi доцiльним є планування таких видiв робiт:
проведення настановноï конференцiï, на якiй студенти
знайомляться з керiвником практики вiд навчального закладу, отримують
завдання (вид або технiку ремесла) та кориснi поради щодо завдань
практики; ознайомлення студентiв-практикантiв з музеєм, його
структурою, зустрiч з працiвниками етнографiчного вiддiлу, ознайомлення
з формами дiяльностi музейних працiвникiв етнографiчного вiддiлу,
вивчення особливостi ïх роботи, визначення взаємозвязку
виконуваних ними робiт; складання студентами реєстру
документацiï, який стосується роботи працiвникiв
етнографiчного вiддiлу; ознайомлення з виставковими залами
етнографiчного вiддiлу, визначення мiсця народних ремесел при оформленнi
етнографiчних експозицiй, якi вони вiдвiдали, а також фотографування
експозицiй музею, присвячених народним промислам; ознайомлення студентiв
iз типологiєю виробiв декоративно-прикладного мистецтва,
особливостями дослiджуваного виду ремесла та рiзними технiками його
оздоблення, виявлення формотворних, орнаментальних та колористичних
особливостей виробiв декоративно-прикладного мистецтва, якi мiстяться у
фондах етнографiчного вiддiлу музею, фото фiксацiя або графiчне
зображення цих особливостей.
Другий етап практики є основним i має передбачати
безпосереднє проведення студентами польових етнографiчних
дослiджень ремесел декоративно-прикладного мистецтва. Етнографiчнi
дослiдження студентам доцiльно проходити в мiсцях первинного збору
iнформацiï в селах. Якщо серед студентiв є такi, якi постiйно
проживають в сiльськiй мiсцевостi, то, навiть, рекомендується
проводити дослiдження за мiсцем проживання. Таким чином студенти
уникнуть перiоду адаптацiï до незнайомоï мiсцевостi та
адаптацiï до них самих мiсцевих жителiв. Спочатку студенти мають
пiдготуватися до польових етнографiчних дослiджень, зустрiтися з
керiвником польових дослiджень, а також скласти програми виконання ними
цих дослiджень. Далi студенти прибувають в мiсцевiсть, де безпосередньо
буде проводитись дослiдження, поселяються, знайомляться з мiсцевiстю, з
жителями цiєï мiсцевостi, знайомляться з мiсцевим (сiльським)
музеєм (за його наявностi). Пiсля адаптацiï студенти збирають
iнформацiю стосовно теми етнографiчного дослiдження, ознайомлення з
мiсцевими особливостями та технiками оздоблення дослiджуваного виду
ремесла (згiдно з завданням). Дослiдження студентiв на даному етапi
мають супроводжуватись вiдео — фотофiксацiєю дослiджуваного
виду ремесла (вiдеозапис, зарисовка, копiювання в матерiалi тощо), який
належить мiсцевим жителям, а також, документальним оформленням
зiбраноï iнформацiï.
Для реалiзацiï другого етапу студент має використати систему
методiв етнографiчного дослiдження. Етнограф А. Пономарьов
перераховує наступнi методи етнографiчного дослiдження: порiвняльно-
iсторичний метод, типологiчний метод, метод компонентного аналiзу, метод
комплексного пiдходу, метод польового спостереження [5, с. 28].
Розглянемо детальнiше визначенi методи етнографiчного дослiдження.
Порiвняльно-iсторичний метод розглядають як спосiб дослiдження, який
дає змогу шляхом порiвняння виявляти загальне й особливе у
розвитку народiв та причини цих подiбностей i розбiжностей. Вiн
ґрунтується на уявленнi про iсторичний розвиток соцiальних i
нацiональних явищ, який має загальнi закономiрностi прояву.
Вiдповiдно до цього методу цiлком можливо реконструювати минулi
iсторичнi епохи, або вивчаючи ïхнi пережитки, що зберiгаються в
сучаснiй культурi кожного народу, або спiвс-тавляючи культури рiзних
народiв, котрi перебувають на рiзних етапах iсторичного, розвитку.
Близьким до порiвняльно-iсторичного методу є типологiчний метод.
Це один з унiверсальних засобiв упорядкування величезного емпiричного
матерiалу, який ставить за мету виявлення всiєï сукупностi
однопорядко-вих явищ як певноï цiлiсностi, навiть системи.
Етнографи часто використовують таку дослiдницьку процедуру, як
класифiкацiя побудова певноï моделi схожих культурних ознак [2].
Дослiдження цiлiсноï сутностi явищ через виявлення ïхнiх
структурних компонентiв здiйснюється за допомогою методу
компонентного аналiзу. Компонентний аналiз, власне, i передбачає
виявлення всiх iснуючих звязкiв мiж усiма компонентами з наступним
визначенням серед них основоположних, важливих та другорядних.
Метод комплексного пiдходу до вивчення етнокультурних явищ нинi
набуває особливого визнання i дещо iншого спрямування. В його
основi лежить iдея сприйняття багатьох етносоцiальних явищ як органiчних
систем, якi мають складну структуру. Через це науково описати цю систему
не пiд силу будь-якiй окремiй науцi: картина буде фрагментарною i
однобiчною. До того ж компоненти етносу як предмет вивчення
етнографiï дотичнi широкiй сферi людськоï дiяльностi. Тому
етнографiя перетинається з iншими науками, зайнятими вивченням
окремих аспектiв цiєï сфери [5, с. 3336].
Одним iз основних традицiйних методiв етнографiчного дослiдження є
метод польового спостереження. Дослiдник Р. Iтс [3] називає його
методом безпосереднiх спостережень. Становлення цього методу вiдбувалося
у створеннi цiлого комплексу прийомiв i технiки польовоï
збиральницькоï роботи, з метою отримання максимально достовiрних i
типових вiдомостей. З пiдготовки етнографiчноï програми власне i
починається польова робота. Головна ïï форма експедицiя,
тобто безпосереднє зби-рання-фактичного матерiалу. В залежностi
вiд дослiдницьких завдань iснують такi типи експедицiй: стацiонарнi,
кущовi, маршрутнi.
Стацiонарна експедицiя орiєнтується на всебiчне i, як
правило, тривале дослiдження якогось невеликого району, окремого
населеного пункту або лише певноï групи мешканцiв цього пункту. Це
є найскладнiший в етнографiï метод повного занурення у групу,
що вивчається. Досягти цього практично буває дуже складно,
тому стацiонарнi дослiдження, як правило, проводяться без повного
занурення.
Отже, органiзацiя етнографiчноï дослiдницькоï дiяльностi
майбутнiх викладачiв трудового навчання має передбачати
системнiсть, послiдовнiсть та наступнiсть з урахуванням специфiки
профiлю пiдготовки. Це означає, що дослiдницька дiяльнiсть
студентiв має охоплювати всi роки навчання у ВНЗ та змiст знань,
якi необхiднi студенту для здiйснення даноï дiяльностi має
закономiрно входити у змiст як художньо спрямованих дисциплiн, так i
спец дисциплiн. Позитивна сторона такоï органiзацiï навчання
дає можливiсть формування професiйноï майстерностi майбутнiх
спецiалiстiв. Етнографiчно-дослiдницька практика є важливим
засобом прилучення майбутнiх вчителiв до украïнськоï
народноï культури, матерiально-побутовоï культури, формування
особистостi вчителя оновленоï нацiональноï школи. Iгор
Андрощук
Доцент кафедри теорiï та методики
