Пiснi пiвденних слов'ян

Пiвденними слов'янами називають народи, що населяють Балканський пiвострiв,-
болгар, македонцiв, сербiв, хорватiв, словенцiв. Духовний мир
южнославянских народiв, ïхнього подання про життя й смерть, про
свiт. у якому вони живуть, звичаï, рiзнi iсторичнi подiï
знайшли вiдбиття в народнiй творчостi. Южнославянская народна поезiя
багата й рiзноманiтна в жанровому вiдношеннi.

Поряд з пiснями, баладами, легендами, що iснують у фольклорi iнших
слов'янських народiв, вона включає й оригiнальнi, самобутнi зразки
усноï творчостi: у болгарському фольклорi це особливого роду
мiфологiчнi пiснi, у сербському й хорватському — так званий
бечарец, назва якого йде, мабуть, вiд бечар — хлопець, гуляка. У
пiснях пiвденних слов'ян звичайно видiляються наступнi основнi жанри:
обрядова поезiя, героïчний епос, лiричнi жанри. Зразки
обрядовоï поезiï, як i самi обряди, дiляться на два типи:
календарнi й сiмейнi. Календарнi обряди i ïхня поезiя складаються
iз чотирьох циклiв вiдповiдно чотирьом порам року. Найбiльш багатi iз
цих циклiв зимовий i осiннiй: у цей час виконується бiльше обрядiв
i пiсень i форми ïх бiльше рiзноманiтнi.

Найважливiшим моментом обряду й поезiï зимового циклу було
колядування. У стародавностi воно було пов'язане з культом сонця, що
народжується, а пiсля прийняття слов'янами християнства свято
Коляди збiгся з Рiздвом Христовим. У всiх слов'ян, у тому числi й
пiвденних, колядки мiстять у собi насамперед побажання статку й щастя.
Лiтнi обряди були пов'язанi iз сiльськогосподарськими роботами;
одночасно в них звучали теми любовi й одруження. Заключним календарним
колом обрядiв були осiннi обряди, пов'язанi зi збиранням урожаю.

Бiльшу групу пiсень пiвденних слов'ян становить сiмейна обрядова поезiя,
пов'язана з важливими сiмейними подiями: народженням, одруженням i
смертю людини. Весiльний обряд у пiвденних слов'ян також супроводжувався
багатьма пiснями, якi можна роздiлити на три групи: пiснi, що пояснюють
хiд обряду й исполняемие тому в певнi його моменти, пiснi нареченоï
й величальних пiсень, що прославляють учасникiв весiлля. У похоронний
обряд у пiвденних слов'ян входили голосiння (тужбалице), що
представляють собою плачi по померлим

У фольклорi пiвденних слов'ян винятково багато представленi вiршованi
епiчнi жанри. До них ставляться болгарськi, македонськi, сербськi й
хорватськi юнацкие (богатирськi) пiснi;

болгарськi, сербськi, македонськi, хорватськi гайдуцкие пiснi; iсторичнi
балади, що iснують у всiх пiвденних слов'ян. Епос пiвденних слов'ян
зложився частиною до турецького завоювання Болгарiï й Сербiï,
частиною — пiд час його. У болгарському епосi два основних цикли
— пiснi про Момчиле й пiснi про Марко-Короля. Момчил, правитель
Перитеория в Родопах, що погибший у битвi з турками, виспiвується
як борець проти турецькоï навали. Другий цикл пiсень — пiснi
про Марко, що був правителем Захiдноï Македонiï, а з 1367 р.-
сербським королем. Образ Марко докладно розроблений i в болгарському, i
в сербському епосi. Марко представлений у пiснях як проста людина, орач,
у чому позначається селянське трактування образа; одночасно вiн
виступає як патрiот, смiло сражающийся з ворогами, що
звiльняє полонених. Переломним моментом в iсторiï сербського
народу i його держави була Косовская битва (28 червня 1389 р.), коли
серби зазнали важкоï поразки вiд туркiв. Головною темою пiсень, що
складалися пiсля ïï, стала загибель сербських героïв i
сербськоï держави У сербському епосi видiляють кiлька циклiв:
докосовский цикл — пiснi про представникiв династiï
Неманичей, що правили Сербiєю з 1168 по 1371 р.; косовский —
пiснi про битву на Косовом поле; цикл про короля Марко, сучаснику
Косовской битви; цикл про Бранковичах i Якшичах, що керували
Сербiєю пiсля ïï завоювання турками. Крiм того,
iснує великий цикл мусульманських пiсень, складених у Боснiï
й Герцеговинi, так званий цикл пiсень про Муйо й Халиле. На вiдмiну вiд
пiсень, створених християнським населенням Сербiï й Боснiï, у
пiснях мусульман головнi героï — мусульманськi богатирi, якi
перемагають суперникiв, що були героями-переможцями в християнських
пiснях.

У юнацких пiснях iнiцiатива боротьби в захист народу, як i сам
героïчний подвиг, належить звичайно окремiй особистостi, що
видається юнаку-патрiотовi (королевич Марко, Милош Обилич), хоча
нерiдко поруч iз ними дiє й дружина. Гайдуцкие пiснi й пiснi про
ускоках, що оповiдають про боротьбу з турками, — вид
героïчного епосу бiльше пiзнього походження, нiж юнацкие пiснi. Вiд
юнацких пiсень гайдуцкие вiдрiзняються бiльшою iсторичною конкретнiстю,
бiльше розвиненими соцiальними конфлiктами, бiльшоï трагiчнiстю

Iсторичнi пiснi є у фольклорi всiх южнославянских народiв. Цi
пiснi своïми темами й образами героïв пов'язанi з iсторичними
переказами. Найважливiша тема iсторичних пiсень болгар — падiння
Болгарського царства, життя народу в умовах турецького рабства, боротьба
за звiльнення. Особливе мiсце в цих пiснях займає тема приходу в
Болгарiю росiйських вiйськ пiд час вiйни з Туреччиною в 1676-1678 гг.
Є пiснi про рiзнi подiï: про облогу Плевена, про звiльнення
Болгарiï. Пiзнiше в iсторичних пiснях з'являлися новi сюжети.
Своï цикли iсторичних пiсень є й у сербiв, хорватiв,
словенцiв. У них вiдтворюються подiï нацiональноï
iсторiï, хоча є й пiснi, що мають загальнi сюжети. Найбiльш
самобутнiми вважаються словенськi iсторичнi пiснi Так, досить
своєрiднi пiснi про сарацинiв; у цих пiснях, iмовiрно, вiдбилися
подiï IX-XI вв., коли сарацини захопили узбережжя Середземного
моря. В iсторичних пiснях словенцiв iснує також цикл пiсень про
туркiв. Серед пiсень про боротьбу з турками видiляються пiснi про короля
Матияже, тобто про угорського короля Матии Корвине ( 1448-1490), що
прославився своïми перемогами над турками, що гнiтили тодi всю
середню й пiвденну Європу

Багато в пiвденних слов'ян i балад, називаних у народi пiснями.
Фольклористи звичайно видiляють у них чотири тематичних цикли: сiмейнi,
любовнi, iсторичнi й соцiальнi балади До любовних балад ставиться,
наприклад, балада Брат i сестра, у якiй розлученi на багато рокiв брат i
сестра, зустрiвшись, не довiдаються один одного й стають чоловiком i
дружиною, а довiдавшись, що вони рiднi, кiнчають життя самогубством. До
iсторичних балад належать тi добутки, у яких знайшли вiдбиття iсторичнi
умови життя южнославянских народiв. Прикладом можуть служити такi
добутки, як болгарськi балади Три рабинi i Яничарiв тужить за будинком.

Iз соцiальних балад дуже характернi словенськi так званi тачанские
балади — балади про гноблення. У них вiдбилася боротьба проти
феодалiв, якi жорстоко гнiтили й експлуатували словенських селян.
Поширенi в пiвденних слов'ян i малi лiричнi форми. Це пiснi рiзного
змiсту: любовноï, соцiальноï, трудовоï, критичний^-критичнi-соцiально-
критичнi, пiснi про рiзнi стани й професiï. Окрему групу
представляють побутовi пiснi: любовнi, сiмейнi. танечнi й хороводнi. У
пiвденних слов'ян любовнi й сiмейнi пiснi виконували й складали головним
чином жiнки. Сiмейнi пiснi, основна тема яких — важке життя
замужньоï жiнки в чужiй сiм'ï, мають, як правило, драматичний
характер. У южнославянских народiв широко представленi хороводнi й
танечнi пiснi. У болгар i македонцiв, сербiв, хорватiв i словенцiв дуже
популярне хоро й коло. Цi пiснi мають характер коротких приспiвок.

Пiснi пiвденних слов'ян здавна привертали увагу вчених, поетiв,
критикiв. Ïхнiм вивченням займалися Ґете , Пушкiн , Гердер,
Гумбольдт, Мериме, Вальтер Скотт, А. Востоков. Епос южнославянских
народiв має безсумнiвну iсторико-лiтературну й художню цiннiсть i
є гiдним внеском у скарбницю свiтовоï лiтератури