ПОВIСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛIТ — Загальна характеристика

Повiсть временних лiт це умовна назва лiтописного зведення XII ст. Текст
твору зберiгся в складi пiзнiших збiрникiв XIVXVI ст. Повiсть временних
лiт вiдома у трьох вiдмiнних редакцiях. Перша редакцiя була створена в
1113 роцi монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У 1116
роцi була укладена друга редакцiя Повiстi временних лiт. ïï
упорядником став iгумен Видубецького Свято-Михайлiвського монастиря
Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мо-номаха внiс до
лiтопису певнi корективи. Зокрема, вiн применшив iсторичну вагу
киïвського князя Святополка (1093-1113), видiливши натомiсть
яскраву постать Володимира Мономаха. Цей варiант тексту Повiстi
временних лiт був включений до складу лiтописного зведення, яке
переписав чернець Лаврентiй у Суздалi в 1377 роцi. Тому цей список
називають Лаврентiïвським. Третя редакцiя Повiстi временних лiт
також була створена одним iз ченцiв Видубецького монастиря у 1118 роцi i
призначалася для сина Володимира Мономаха Мстислава. Вона увiйшла до
складу лiтописного зведення волинського походження, закiнченого на
початку XIV ст. Це зведення зберiгалося в Iпатському монастирi, де й
було скопiйоване уXVст., цей лiтописний список називають Iпатським.
Жанр лiтопису не передбачає авторства в сучасному його розумiннi.
Правомiрно говорити про упорядникiв, якi, кожен у свiй час, збирали
рiзнорiдну iнформацiю i включали ïï до складу лiтопису. Вiдбiр
визначався не лише полiтичною кон'юнктурою, але й рiвнем освiти та
масштабом мислення упорядника, в окремих випадках особистими симпатiями
та антипатiями.
Основним упорядником Повiстi временних лiт, талановитим лiтописцем
вважають монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Першi рядки
лiтопису в Iпатському списку зберегли його iм'я: Повiсть временних лiт
Нестора, чорноризця Феодосiєвого монастиря Печерського, звiдки
пiшла Руська земля, i хто в нiй почав спершу княжити, i як Руська земля
постала.
Нестор використав уже наявне киïвське лiтописне зведення, але
доповнив його за рахунок нових усних i писемних джерел.
Повiсть временних лiт перший давньоукраïнський лiтопис (вiд лiто
рiк i писати). Це жанр iсторичноï прози, в якому розповiдь ведеться
за роками. Головною композицiйною одиницею лiтопису є рiчна
стаття. Вона може мати рiзний обсяг залежно вiд того, наскiльки важливi
подiï вiдбулися певного року. Лiтопис використовує два типи
оповiдi: власне рiчнi записи стислi повiдомлення про подiï
поточного року, та розгорнутi лiтописнi оповiдання описи подiй в ïх
докладному висвiтленнi i нерiдко в лiтературнiй обробцi.
Лiтопис подає яскравi й виразнi характеристики iсторичних осiб.
Для цього використовується фольклорна поетика, засоби
воïнськоï повiстi та житiйноï лiтератури. У зображеннi
персонажiв помiтну роль вiдiграє пряма мова це може бути звернення
князя до воïнiв, дипломатичнi переговори, виступи на зiбраннях. У
бiльшостi випадкiв промови персонажiв виразнi й лаконiчнi.
Мовний матерiал Повiстi временних лiт багатий виражальними засобами.
Лiтопис широко використовує образнi фразеологiчнi вислови, народнi
прислiв'я i приказки, спецiальну лексику церковну, юридичну, вiйськову,
мисливську.
Назва Твору Походить вiд його початкових слiв Це Повiстi
временних лiт, звiдки пiшла Руська земля, хто в Києвi почав спершу
княжити i як Руська земля постала.
Лiтопис Розпочинається Згадкою про бiблiйний сюжет подiл землi мiж синами Ноя пiсля всесвiтнього потопу. Слов'яни вiдносяться лiтописцем до нащадкiв Ноєвого сина Яфета. Далi пропонується iнформацiя про розселення та назви слов'янських племен: Тi Слов‘Яни Прийшли Й Сiли По Днiпру I Назвалися полянами, А Iншi Древлянами, Тому Що Вони Оселилися В Лiсах, А Ще Iншi Сiли мiж Прип‘Яттю IДвiною I Назвалися Дреговичами, А Iншi Сiли На Двiнi I Назвалися Полочанами, Вiд Рiчки, Яка Впадає В Двiну I Має Назву Полота. Автор дає географiчний опис древньоï Русi. Вiн особливо вiдзначає роль Днiпра як основноï водноï артерiï на шляху iз варяг у греки. Упорядник Повiстi временних лiт вважав за необхiдне включити до ïï складу легенду про апостола Андрiя. Це вiзантiйська легенда , перероблена лiтописцем: iсторiя проповiдницькоï мiсiï апостола Андрiя у Причорномор'ï доповнюється вiдомостями про його мандрiвку по Днiпру до Балтiйського моря. Розповiдаючи про вiдвiдання апостолом Андрiєм мiсцевостi, де постала столиця Киïвськоï Русi, Лiтописець Виходить З Патрiотичних Мiркувань, Прагнучи Звеличити свою Краïну.
Пiсля цього вiн записує Легенду Про Заснування
Києва Братами Києм, Щеком, Хоривом
(лiтописець наводить також альтернативну версiю походження мiста, яку
сам i спростовує).
Лiтописець видiляє полян серед iнших слов'янських племен,
намагається зобразити ïх в найкращому свiтлi. З цiєю
метою вiн розповiдає про миролюбнiсть полян, однак зауважує,
що вони завжди могли постояти за себе.
Наступний Виклад Подiй У Лiтописi Подається
За Роками. Рiчна сiтка починається З 852 Року.
Цього року, як зазначає лiтописець, Полянська Земля стала
Називатися Руською. Пiд 862 роком подається варязька
легенда, яка розповiдає про покликання трьох братiв-варягiв,
Рюрика, Синеуса i Трувора, на князювання в слов'янську землю. У тiй же
рiчнiй статтi вмiщена розповiдь про дружинникiв Аскольда i Дiра, якi на
певний час захопили владу в Києвi.
Окремий сюжет в лiтописi пов'язаний з Дiяльнiстю Князя Олега
(882-912), Що увiйшов в iсторiю як Олег Вiщий.
Наступний фрагмент лiтопису присвячений князевi Iгорю Рюриковичу
(913-945). Тут подається розповiдь про походи князя на Вiзантiю
та про похiд на деревлян i вбивство Iгоря деревлянами. Лiтопис
розповiдає, як князь Iгор та його воïни, не вдовольнившись
одержаною даниною i вимагаючи ще, були вбитi обуреними деревлянами.
В лiтописi є свiдчення про помсту княгинi Ольги, вдови Iгоря. Вона
вчинила криваву розправу над деревлянами i пiдкорила всю деревлянську
землю.
Надалi лiтописець характеризує переважно воєннi подвиги
князя Святослава Iгоревича (945-972). Князевi дається
характеристика, яка пiдкреслює його витривалiсть, смiливiсть i
вiдчайдушнiсть.
Важливим епiзодом Повiстi временних лiт є розповiдь про князя
Володимира Святославича (980-1015). Ставши киïвським
князем, Володимир прагне змiцнити єднiсть пiдвладних йому земель.
На той час кожне слов'янське плем'я мало своïх богiв (слов'яни тодi
були язичниками). За наказом Володимира всi слов'янськi боги були
об'єднанi в пантеон, а ïх скульптурнi зображення (кумири)
поставленi в Києвi та iнших мiстах. Головним богом вважався Перун,
покровитель князя i дружини, бог вiйни, грому i блискавок. Помiтне мiсце
займав Велес (Волос), бог торгiвлi та худоби. Боги сонця Хоре i Дажбог
вважалися повелителями сил природи, покровителями життя й достатку.
Очевидно, проведена реформа не дала для iдеологiчноï пiдтримки
княжоï влади очiкуваних результатiв, тож невдовз i перед
Володимиром постало питання вибору вiри. Пiд 987 роком Повiсть временних
лiт розповiдає про посольство вiд князя
Володимира до болгарiв (мусульман), нiмцiв (католикiв) i грекiв (схiдних
християн). Посланцям наказано випробувати рiзнi вiри.
Продовжуючи оповiдь, лiтописець повiдомляє про взяття вiйськом
Володимира грецького мiста Корсуня (так названо Херсонес Таврiйський,
опорний пункт Вiзантiï в Криму). Захопивши Корсунь, князь, як умову
мирноï угоди, вимагав вiд вiзантiйських iмператорiв (на той час у
Вiзантiï правили одночасно два царi Василь i Костянтин) вiддати
йому за дружину царiвну Анну, сам же погоджувався при цьому прийняти
християнство. Таким чином лiтописець пiдкреслює, що нова вiра не
була нав'язана князевi, навпаки, вiн домiгся ïï своєю
зброєю. На вимогу Володимира греки вiддали за нього царiвну Анну,
натомiсть вiн У Корсунi В Церквi Святого Василiя
В 988 Роцi Прийняв Хрещення.
Повернувшись до Києва, князь Володимир наказав знищити язичницькi
iдоли та охрестити мiсцеве населення.
Князю Володимиру доводилося дбати про захист Русi вiд нападiв ворожих
кочових племен. Чимало зусиль було витрачено на боротьбу з печенiгами.
Як свiдчить лiтопис, одного разу супротивнi сторони постановили вирiшити
протистояння в поєдинку. Коли не знайшлося в руському станi
гiдного воïна, проти печенiзького богатиря виступив майстер-
кожум'яка. Характерно, що в даному випадку на захист загальнонародних
iнтересiв виступає не князь або боярин, а проста людина, яка
викликає захоплення лiтописця.
Пiд 1015 роком Повiсть временних лiт подає звiстку про смерть
князя Володимира через хворобу. Пiсля нього князiвство вiдiйшло до
Святополка. Останнiй, щоб убезпечити свою позицiю та позбутися можливих
претендентiв на князiвство, вiддав наказ убити своïх братiв Бориса
i Глiба. Лiтописець засуджує Святополка, порiвнюючи його з
братовбивцею Каïном. Водночас лiтопис змальовує iдеальнi
образи князiв-мученикiв, що постають прикладом самовiдданоï
братньоï любовi. Пiсля смертi Бориса i Глiба в боротьбу за
Киïв включився iнший син Володимира новгородський князь Ярослав,
пiзнiше прозваний Мудрим. Вiн перемiг Святополка i зайняв Киïв.
Багато уваги Повiсть временних лiт придiляє саме цьому князевi
Ярославу Мудрому (1019-1054). Пiсля вигнання Святополка вiн роздiлив
Русь iз своïм братом Мстиславом, який княжив у Тмутороканi, а потiм
у Чернiговi. Пiсля смертi Мстислава Ярослав Мудрий став одноосiбним
володарем Киïвськоï Русi. Лiтописець подає докладний
опис дiяльностi князя, розповiдає про спорудження церков, плекання
християнськоï вири та освiти.
Пiсля смертi Ярослава Мудрого на Русi настає перiод
нестабiльностi, спричинений нападами кочовикiв та князiвськими
усобицями. У цей час Киïвська Русь не раз зазнавала спустошливих
половецьких набiгiв. З особливим драматизмом лiтопис розповiдає
про напад половцiв на Києво-Печерський монастир. Поставши перед
загрозою страшноï зовнiшньоï навали, руськi князi вирiшили
припинити усобицi i об'єднатися для органiзацiï протистояння
войовничим кочовикам. Вони з'ïхалися на раду до Любеча, села
поблизу Києва, i там домовилися про визнання права спадкового
володiння своïми вотчинами. Однак i пiсля цього усобицi мiж князями
не припинилися.
В останнiх фрагментах лiтопису все частiше з'являються згадки про
Володимира Мономаха, особливо у зв'язку з органiзацiєю
протистояння половецьким нападам. На той час вiн ще не був
киïвським князем, однак розглядається лiтописцем як одна з
найбiльш яскравих iсторичних постатей. Володимир Мономах зображений як
мудрий стратег i патрiот, який виступив за об'єднання всiх руських
сил. Завдяки об'єднанню князiв та ïх спiльним дiям вдалося
здобути вирiшальну перемогу над половецьким вiйськом.