Роль художника в суспiльствi (поема Л. Украïнки Давня казка)
Сьогодення iм'я Лариса Петрiвна Косач. Народилася в м. Новоград-Волинськом у дворянськiй сiм'ï. Батько — адвокат, мати
— письменниця, вiдома пiд псевдонiмом Олена Бджiлка, дядько
— вiдомий суспiльний дiяч Михайло Драгоманiв зробили багато для
розвитку дiвчини. Сiм'я жила в Луцьку й Ковели. В 1881 роцi Леся
простудилася й важко занедужала, недуга не залишала неï бiльше
нiколи. Утворення одержала самотужки, за допомогою батькiв. Була
надзвичайно здатною: грала на фортепiано, писала музику, рано початку
писати вiршi, в 19 рокiв для молодшоï сестри написала пiдручник
Стародавня iсторiя схiдних народiв, що в 1918 роцi був виданий як
пiдручник для нацiональноï школи. Через важку хворобу доводилося
ïздити на лiкування в Єгипет, у Крим, Грузiю, але це не дало
належного результату. Поетеса вмерла в м. Сураме (Грузiя), похована на
Байковому цвинтарi Вкиеве.
Перша книга На крилах пiсень (1893) одержала високу оцiнку критикiв,
зокрема Iвана Франко. У творчому задiлi Лесi Украïнки поетичнi
збiрники Думи й мрiï (1899), Вiдгуки (1902), драми Лiсова пiсня,
Коминковий хазяïн, Одержима, Бояриня, Оргiя та iншi, переклади
творiв Байрона, Данте, Шекспiра, Гюго, Гейне, Мiцкевича, Надсона.
Провiдна тема творчостi письменницi — роль мистецтва й мiсце
художника в життi суспiльства. Поет, художник, на думку поетеси, —
це будитель душ, черговий рiдного краю, для якого слово — зброя
Питання ролi художника у суспiльствi був актуальним завжди: i сторiччя
тому назад, i у вихрi сьогоднiшньоï дiйсностi. Так чи iнакше,
художник являє собою зразок мудростi, достоïнства, чесного
служiння справедливостi, спадкування споконвiчних законiв моралi. До
його слова прислухаються, за ним iдуть. Тому на ньому лежить надзвичайна
вiдповiдальнiсть i за свою позицiю й учинки, i взагалi за долю свого
народу. Розумiючи це, Леся Украïнка створює поему Давня
казка, у якiй, з бiльшою художньою майстернiстю розробляє тему
служiння поета народу пiд час боротьби проти поневолювачiв, у найтяжку
годину нацiональноï iсторiï. Тому особа поета
пiднiмається в добутку до таких моральних i соцiальних вершин, що,
думаю, не вiдчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета
(а через нього — усього народу) гостро пронизує й
хвилює свiдомiсть читача, викликаючи гарячий вiдгук у його душi
За своïм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою
своïх бiйцiв над ворожим вiйськом, непоказний лицар Бертольд
одержує в подарунок вiд короля разом iз графським титулом целую
окраïну й починає нешадно притиснять народ. У краïнi
спалахує народне повстання, якому великоï сили надавали пiснi
поета. У свiй час вони були натхненням народу, скрашували йому
вiдпочинок, виховували мужнiсть i волелюбнiсть, а в лихолiття
народноï боротьби стали грiзною зброєю проти кривдникiв:
- Мужики цiкавi сталi,
- чиТiєï кiстки бiлi всюди,
- чиБлакитна кров проллється,
- Як пробити пановi груди?
- Ми читаємо цi рядки — i чуємо Шевченко:
- И ворожою злою кров'ю Волю окропите.
- Не поет, хто покидає
- Обороняє народна справа,
- Що своïм словам блискучим
- Золоту дати оправу;
- Не поет, хто забуває
- Про страшнi народнi рани,
- Щоб собi на вiльнi руки
- Золотi надягти кайдани!
- А коли вiйна скiнчиться
- Того справи й того слова,
- Це скiнчиться давня казка,
- А настане правда нова


