Маркiян Семенович Шашкевич (1811-1843)

Народився вiн у с. Пiдлисся Золочiвського повiту на Львiвщинi в
сiм'ï священика. Освiту здобув у Золочiвськiй нiмецькiй школi,
Львiвськiй та Бережанськiй гiмназiях, а в 1829-1838 рр. у Львiвськiй
семiнарiï (з перервою у 1830-1833 рр., коли був виключений за
порушення статуту). Вiдвiдував лекцiï з фiлософiï у
Львiвському унiверситетi. З 1838 р. до кiнця життя був сiльським
священником.
Лiтературна дiяльнiсть Шашкевича припадає на 1833-1843 рр. Творчий
i науковий доробок письменника складається з понад тридцяти
вiршiв, незавершеноï поеми Перекинчик бiсурманський, казки Олена,
переспiвiв i перекладiв з давньоруськоï, чеськоï,
сербськоï, польськоï та грецькоï мов, кiлькох статей i
нотаток. 1836 р. цей культурний дiяч склав першу украïнську Читанку
для народних шкiл. Видана 1850 р., вона знаменувала початок новоï
украïнськоï лiтератури для дiтей. Зберiгся фрагмент
Шашкевичевого переспiву Слова о полку Iгоревiм — Плач Ярославнин.
Провiдною в художньому свiтi Шашкевича є антитеза нацiональна воля
в минулому неволя в теперiшньому, з якоï виводиться мета вiдновити
минулу свободу.
Цей iсторико-романтичний двосвiт, а також вiдчуття вiдiрваностi захiдних
украïнцiв вiд основноï маси украïнського народу зумовили
прикметну особливiсть Шашкевичевоï творчостi: вона пройнята
мотивами розiрваного зв'язку часiв, утраченоï гармонiï,
сприйманням свiту як роздвоєного цiлого (не тiльки в iсторичному
планi: минуле сучасне, а й в iндивiдуально-психологiчному: кохання
розлука, доля недоля), а вiдтак i прагненням подолати цю неприроднiсть
становища. Глибоко особисте, як це властиво романтикам, вiдчуття
iсторiï в Шашкевича, втiлюване у вiдчуттi гордостi за колишню велич
народу й жалю за втратою минулоï волi, вийшло за межi громадянських
тем i поширилося на лiрику любовну та лiрику долi.
Мотиви нацiонально-культурного вiдродження наявнi в його громадянських
поезiях: вiршi Згадка, закличних дружнiх поланнях, адресованих
ровесникам, освiченiй молодi, — Слово до чтителей руського язика,
Побратимовi, посилаючи єму пiснi украïнськi, фрагментах
Вiдкинь той камiнь, що ти серце тисне!, Руська мати нас родила. Iз цих
творiв постає образ автора-патрiота, який репрезентує молодi
прогресивнi сили народу.
В украïнськiй романтичнiй поезiï передшевченкiвськоï доби
лiричний герой найталановитiшого митця Руськоï Трiйцi став
найближчим попередником аналогiчного образу в Шевченка, а сам Шашкевич,
по сутi, — першим лiриком новоï украïнськоï
лiтератури.
У поетичному свiтi Шашкевича наявний ряд наскрiзних парних протилежних
мотивiв. Це мотив розлуки вiд поетовоï розлуки з долею, з гараздом,
рiдною веселою сторононькою, розлуки закоханих до розлуки народу зi
своєю колишньою волею й контрастний до нього потужний мотив
єдностi, братання вiд єднання закоханих i ïх вiнчання
до консолiдацiï молодих патрiотичних сил Галицькоï Русi,
єдностi Захiдноï та Схiдноï Украïни й, нарештi, до
братання всеслов'янського. Наскрiзним є мотив свiтлоï туги,
пориву до високого. Це туга за милою, родиною, колодязем студененьким,
його цiлющою, живодайною водою, за втраченою нацiональною незалежнiстю,
за кращим майбутнiм. Нарештi мотив вiри, такий iстотний для
настроïв будителя. За всiєï неясностi iдеалу кожна
клiтина Шашкевичевоï поезiï наснажена живим чуттям i таким
глибоким емоцiйним зарядом, якого ще не знали галичани в своïх
мертвонароджених язичiєвських вiршових композицiях. У поетичнiй
творчостi Шашкевича здiйснювалася еволюцiя вiд преромантизму до
романтизму. Подiбний розвиток притаманний не лише Шашкевичевiй
поезiï, в цьому рiчищi взагалi вадбувався закономiрний рух галицько-
украïнськоï лiтератури вiд фольклорноï iмперсональностi
до проблискiв нового типу особистостi суверенноï людини, до
становлення особистiсного начала, вiд рацiоналiстичного свiтобачення до
романтичного свiтовiдчуття.
Певна частина поетичного доробку Шашкевича ще перебуває в руслi
преромантизму. Це раннi твори , в яких просвiтницьку iдеологiю
поєднано з прикметами романтичного свiтобачення: Слово до чтителей
руського язика сонет-послання До, де просвiтницько-класицистична
абсолютизацiя розуму, стоïчного спокою, гармонiï
спiвiснує з романтичною концепцiєю людини, яка ставиться в
центр унiверсального буття. До преромантизму належать сентиментальне
послання Син любимому отцю, а також фольклорнi стилiзацiï з
властивою ïм iмперсональнiстю (О Наливайку, Хмельницького
обступленiє Львова, Погоня), переспiви та переклади зi
слов'янського фольклору, анакреонтика з ïï увагою до
чуттєвого свiту людини. На межi преромантизму та романтизму
перебувають любовна лiрика (Туга, Вiрна, Туга за милою, До милоï),
медитацiя Веснянка, де крiзь народнопiсеннi iмiтацiï прозирають
особистiснi ремiнiсценцiï, самобутнi образи.
Чiльне мiсце в поетичному свiтi Шашкевича належить романтичним творам:
оригiнальним вiршам i фрагментам, пройнятим громадянською наснагою, патрiотично-
визвольним пафосом, духом борiння (Згадка, Побратимовi, Вiдкинь той
камiнь, Руська мати нас родила, Болеслав Кривоустий пiд Галичем, 1139),
лiрицi долi (Мiсяченько круглоколий, Розпука, Лиха доля, Над Бугом,
Пiдлисє, Сумрак вечернiй) iз виразними ознаками образу лiричного
героя, а отже, — нового, суверенного типу особистостi.
У рiзних вiршах Шашкевича з неоднаковою силою виявляються його поетичне
обличчя та неповторна iндивiдуальнiсть. За винятком окремих фольклорних
стилiзацiй i переробок (О Наливайку, Хмельницького обступленiє
Львова та iн.), поет зумiв тою чи тою мiрою виявити власну творчу
позицiю, особистiсно-психологiчне начало, подолати опiр фольклору й
органiчно використати його iдейно-художнi багатства. Загалом творчiсть
Шашкевича, об'єднуючи народнопiсенне й особистiсно-творче начало,
знаменувала перехiд вiд унiверсальних художнiх систем шкiльного
класицизму й фольклору до конкретно-iсторичноï романтизму. При
цьому письменник творчо опрацьовував i лiтературнi жанри, що побутували
в польському романтизмi (поетичне послання, манiфест, сонет, елегiя ,
поема, новела).
У романтичнiй новелi-казцi Олена, що започаткувала нову художню прозу на
захiдноукраïнських землях i стала першим твором романтичноï
прози й першим зразком жанру новели в украïнськiй лiтературi,
Шашкевич уславив карпатських опришкiв як захисникiв пригноблених,
народних месникiв, висловив протест проти соцiального гнiту.
Маркiяновi Шашкевичу судилося стати найяскравiшим зачинателем новоï
лiтератури демократичного спрямування на захiдноукраïнських землях.
Заслуги його полягають i в тому, що вiн своєю громадсько-
культурною дiяльнiстю спричинився до пробудження нацiональноï
самосвiдомостi галицьких украïнцiв, а стверджуючи думку про
єднiсть украïнського народу, роздiленого кордоном, виступив
за возз'єднання захiдноукраïнських земель зi
схiдноукранськими. Письменник увiйшов в iсторiю також як виразник
соцiальних прагнень трудящих, єднання вiльних слов'янських
народiв. В очах наступних поколiнь колоритна постать цього будителя
народного духу зросла до символу взiрцевого письменника-патрiота,
поборника дружби народiв.
За типом митця, котрий у своєму поетичному доробку синтезував
фольклорний i лiтературний первнi, органiчно поєднав громадянськi
мотиви з iнтимно-сповiдальними iнтонацiями, мажорну закличнiсть iз
камерними переливами, органiчну творчiсть iз перекладацькою, М. Шашкевич
виявився предтечею великого Iвана Франка.
Анакреотична поезiя — жанр лiрики, в якому панує
життєрадiсне, свiтле свiтосприйняття, перейняте мотивами земного
щастя, гедонiзму, любовi. Започаткований еллiнським поетом Анакреонтом
(VI-V ст. до н. е.). На жаль, вiд його лiричноï спадщини збереглися
лише певнi фрагменти. Вiдома новiй лiтературнiй добi приписувана йому
збiрка Анакреонтика виявилася сукупнiстю поетичних творiв рiзних
авторiв, котрi його наслiдували. Анакреотична поезiя
спостерiгається у найранiших варiантах з Олександрiйськоï
доби (III-II ст. до н. е.), у найпiзнiших Середньовiччя. Анакреотична
поезiя вплинула на творчi пошуки вагантiв-голiардiв, П. Ронсара, В.
Шекспiра, Р. Бернса, Вольтера, А. Шеньє, Й. Глейма, О. Пушкiна та
iн. Вона досить помiтна i в украïнськiй лiрицi, починаючи вiд Г.
Сковороди, простежується у доробку поетiв ХХ ст. (О. Олесь, П.
Тичина, В. Пачовський, О. Влизько, М. Йогансен, Б.I. Антонич, М.
Вiнграновський та iн.). Особливого колориту набули анакреонтичнi мотиви
у творчостi киïвських неокласикiв, зокрема М. Рильського.