Роксолана проти Настасiï Лисовской

Роксолана — образ насправдi легендарний. Ця прекрасна жiнка
випромiнювала силу духу, любов до життя, не дивлячись на такi
випробування, якi важко й уявити. Роксолана показала себе, як мудру
правительку, благодiйницю, матiр; Читаючи про Роксолану, я задумався над
долею живоï людини, молодоï дiвчини — Настi Лисовской,
тобто Роксоляни до викрадення, Роксоляни такий, який вона, я впевнений,
залишалася десь у глибинi душi. Менi здається, не меншого
замилування й спiвчуття гiдна Роксолана
Говорячи iз шанобливою повагою й бiльшим подивом про те, що ïй
довелося пережити, ми часто забуваємо про те, скiльки цих чоловiк
втратив. Настя Лисовская була захоплена в полон ще п'ятнадцятирiчною
дiвчиною, зовсiм дитиною. Напевно, нелегко було ïй виявитися в
такому вiцi далеко вiд батькiв, потрапити на чужi землi, де не було нi
однiєï рiдноï душi, навiть мова була незнайомим, навiть
релiгiя була чужа. Iнша краïна, iншi звичаï, iнше вiдношення.
Наïвно, Настя Лисовская увесь час мрiяла про те, щоб виявитися десь
у рiдному будинку, вернутися до дитячих розваг, повсякденнiй роботi,
спiлкуватися з дiвчинами й хлопцями свого вiку, свого кола. Напевно, пiд
страшним тиском обставин найбiльше дiвчина думала про те, як вижити й
зберегти себе в тiм свiтi, у якому вона виявилася. Проте, у глибинi
ïï душi нiколи не виникали мрiï про те, щоб усе, що з нею
вiдбулося, розвiялося, немов страшний i абсурдний сон
Я сприймаю iсторiю Роксолани не стiльки як iсторiю про силу духу,
скiльки iсторiю про теперiшнє людське страждання. Те, що пройшовши
крiзь всi випробування, Роксолана вижила в моральному розумiннi, досягла
чогось, стала жiнка: матiр'ю й, напевно, щасливоï — все це
гiдно замилування, але, захоплюючись нею, мало хто замислюється
про те, якою цiною все це було досягнуто Я думаю, не раз у життi
цiєï жiнки крiзь самовпевнену, розважливу, мудру сильну
Роксолану пробивалася Настя Лисовская, що хотiла щастя без боротьби. Це
не означає щастя даром, але щастя без надриву, без перебування в
постiйнiй напрузi, без шаленого опору обставинам. Напевно, у другiй
половинi свого життя, пiклуючись про долю своïх синiв, будуючи
мрiï й госпiталi, присвятивши себе тiєï дiяльностi, що
дiйсно характеризує ïï як людини з добрим i — що
головне — живим серцем, Роксолана була майже щасливою. I все-таки
були насправдi це те життя, про яку вона мрiяла?
Я зауважую, що все, що я пишу, я пишу через може. Звичайно, все це
здогаду, тому що нiхто нiколи не довiдається, а напевно, нiхто й
не знав нiколи, що на справдi дiялося в душi цiєï жiнки.
Втiм, менi хочеться дивитися на цей образ iз iншоï сторони. Менi
хочеться бачити в ньому людини зi своïми слабостями, менi хочеться
пам'ятати не тiльки зроблене Роксоланою, не тiльки те, чого вона
досягла, але й те, що втратила Настя Лисовская.
До речi, для мене залишається вiдкритим питання — чого
досягла б Настя, якби ïï життя не змiнилася так круто й
зненацька, якби всi цi випробування не осягли ïï. Яким був би
результат ïï життя? Теперiшнiм бажанням зайняти високе
положення або результатом опору обставинам i приниженню? Можливо,
залишившись будинку, вона нiколи не стала б державною дiячкою на рiдних
територiях. Можливо, не спонукувана обставинами, вона залишилася б
звичайною дiвчинкою з Рогатина, а потiм стала б гарною дружиною,
матiр'ю, бабусею, зрештою? Властиво, кожний письменник, створюючи
добуток про видатну iсторичну особистiсть, намагається не тiльки
зобразити певну iсторичного героя, якiсь подiï, а й проникнути в
психологiю людини, вiдтворити для себе ïï особистiсть,
ïï суть. Кожний письменник, а до образа Роксолани ïх
зверталося чимало, бачить ïï по-своєму.
Оскiльки Роксолана реальна iсторична особистiсть, що мала неабияке
значення для нашоï лiтератури, то для кожного читача, як i
письменника, важливо створити для себе свiй власний образ Роксолани, щоб
краще зрозумiти неï. Для мене Роксолана — це, насамперед
дiвчинка Настя, що волею обставин i, звичайно, власною волею досягла
того, чого досягла, залишаючись вразливоï, чутливоï,
жiночноï