Роздуми про справжнi людськi чесноти (за романом Хiба ревуть воли, як ясла повнi?)
Соцiально-психологiчний роман Панаса Мирного Хiба ревуть воли, як ясла
повнi ? ставить безлiч проблем. Чи головним у романi є питання,
винесене в заголовок? Чи не вiдповiла на нього революцiя 1917 року?
Письменники всього свiту споконвiку порушували питання про сенс
людського iснування, фiлософськi категорiï життя i смертi. Чи
однозначну вiдповiдь дають на них самi автори? Чи завжди вони осуджують
того, хто став убивцею? Нi, читач розумом i серцем повинен потрудитися й
знайти свою вiдповiдь.
Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: Чому
Чiпка став убивцею?
Починаючи вiд життєвоï iсторiï Василя Гнидки, письменник
хотiв простежити, хто i як потрапляє на дно суспiльства. Бiдували
мiльйони, а злочинцями ставали лише сотнi. Не вiд боягузтва, не вiд
слабостi, не вiд хвороï психiки став убивцею i Чiпка. А вiд чого?
Ось Чiпка малий …полiз у пiч, витяг жару у покришку та й винiс у
хлiвець — щоб наробити пожежi. Пiдрiс трохи. Почав пiзнавати
природу. Як схопить горобеня, як крутне голiвку… Не вспiв оком
моргнути, — як в однiй руцi зостався тулубець, а в другiй голiвка.
Ну, з хлiвцем зрозумiло, хлiвець винен тим, що належить багатому
сусiдовi, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, як жиди Христа
мучили, кричав: жив-жив!
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соцiальну та iсторичну
справедливiсть… А сам за своï вчинки намагався уникнути
вiдповiдальностi. Пам'ятаєте, для чого в образах повидовбував очi?
Вирiс Чiпка, горiлку пити навчився. Похмелиться i все ж вертає
додому: …як скажений бик налiтає на хату… Брязь!
— одно вiкно… Дзень! — друге… Посипалось
третє… Грюк! Ногою в дверi… Полетiли й дверi у сiни. А
потiм ображає рiдну матiр, яка винна перед сином-злодiєм
лише у тому, що його породила i робила для нього, що могла.
Важко читати далi розповiдь про першу Чiпчину справжню справу, свого
роду посвячення в злодiйський орден. У Чiпки навiть не виникає
питання, чи зможе вiн переступити через кров: перше вбивство було
випадковим, планувалось тiльки пограбування. Але камiнь, кинутий у воду,
дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до
нормального людського життя вже немає i не може бути. Спить Чiпка.
Совiсть, задобрена горiлкою, його не мучила. Чи не сучасна iсторiя перед
нами, коли пiд впливом традицiйних лiкiв вiд горя (горiлка й веселе
товариство, яке все розумiє) скоюються злочини, про якi, на жаль,
так часто можна прочитати в сьогоднiшнiх газетах та журналах?
Потiм у Чiпки багато буде всякого в життi i в душi. Вiн виступатиме в
ролi захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть,
бо не доведена була участь Чiпки в злочинi. А чи знайшовся б серед
читачiв хтось, хто залишив би у виборчому бюлетенi прiзвище Вареника, i
чи дiяв будь-де i будь-коли закон, за яким Чiпка мiг бути виправданий за
вчиненi злочини i просто за свою поведiнку?
Чiпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потiм убиває
таких, яким недавно був сам. Бiдних же не вбиває не тому, що вiн
ïх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Вiн уже просто не
може жити, не чуючи запаху кровi. Вражає те, що Чiпка пiсля
злочинiв не розкаюється, i на каторгу йде …як-от сич
насуплений. Тiльки коли-не-коли з-пiд насуплених брiв посилає на
людей грiзний погляд.
Насамперед хочеться зазначити те, що Чiпка, мабуть, обнадiйливо сприйняв
той факт, що першi крадiжки й навiть убивство не були викритi. У нього
з'явилася впевненiсть: мене не пiймають, я не якийсь там невдаха. Це
часто губить людей i в наш час. Повертаючись до iсторiï земельного
надiлу Чiпки, до його юностi, переконуюсь, що нiколи не було в Чiпки
безвихiдного становища, що тiльки нетерпiння i злiсть на людей керували
ним, штовхали до падiння.
Читаючи роман, уявляю собi, як склалося б життя героя у вiльному свiтi.
Чiпка — селянин, хороший хазяïн, добрий батько своïм
дiтям, уважний i люблячий чоловiк. Своï працьовитi руки, гострий
розум, рiшучу вдачу вiн застосовує для того, щоб органiзувати
односельцiв на побудову багатого i справедливого життя. Думаю, що з його
хистом i вдачею той куточок землi, де вiн живе, став би процвiтаючим.
Його б поважали селяни.
Вважаю, що найбiльша його помилка втому, що вiн шукав справедливостi
там, де ïï нема; найбiльша його втрата — не мав
духовного меча i щита, щоб боротися i перемагати.; найбiльша поразка
— вiн судив людей, замiсть того, щоб судити себе.
Отже, духовний свiт персонажа проявляється не тiльки у психiцi, а
й у стосунках з вищим Законом, себто заповiдями Божими. Автор не
моралiзує, вiн розвитком сюжету доводить, що грiх i щастя
несумiснi.
Конфлiкт твору — у людськiй свiдомостi. Тому й є цей роман
психологiчним, бо не дає однозначних вiдповiдей на багато питань,
а спонукає читача до роздумiв i власних висновкiв.
А давайте проаналiзуємо своє життя. Чи є серед нас
такi, кого б не ображали близькi люди? Чи є такi, кому вже нiчого
бажати? Чи не впадаємо ми iнодi в такий вiдчай, що й жити не
хочеться? Чи завжди у своïх невдачах ми звинувачуємо лише
себе, а не шукаємо винуватцiв? Чи не буваємо такi
беззахиснi, як i Чiпка?
Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якоï скрутноï
ситуацiï єдиним виходом може бути помста, а ще страшнiше
— вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством,
нелюбов'ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дiйти праведного
дiяння. Треба думати i думати, як, борячись проти зла, не скоïти ще
бiльшого й непоправного лиха.
Сучасний свiт — свiт вiдчуження i страху. Осмислюючи твiр Панаса
Мирного, дослiджуючи душевний свiт лiтературного героя, ми вчимося
визнавати перевагу духовного над матерiальним, усвiдомлювати
iндивiдуальну вiдповiдальнiсть людини за все, що з нею
вiдбувається.
Життя — рiч бурхлива й не передбачувана, i щоб витримати в його
швидкому потоцi, потрiбно бути сильним. Кажуть, що життя — це
симфонiя, вальс або й маленька п'єса. I, на жаль, диригента часто
вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи
свiй темп, свiй розмiр i свою мелодiю.
Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : Коли можна,
зроби так, моя доле, щоб усi мученi заспокоïлися, ïх серце
зазнало радостi, обiтри сльози гiркiï, щоб люба усмiшка заграла на
веселому обличчi.
