Теми “смертi в життi” в поемi Т. Елiота “Безплiдна земля”

Дiя вiдбувається в Англiï пiсля першоï свiтовоï
вiйни. В основi поеми лежить мiф про пошуках святого Грааля i легенда
про бiдного рибака. Частини поеми фрагментарнi i не утворюють
єдностi.
Поема починається з епiграфа — мiфу про Сiвiлла. Вона
побажала собi вiчного життя, забувши побажати вiчну юнiсть: А то ще
бачив я Кумську Сивiли в пляшцi. Дiти ïï питали: Сивiла, чого
ти хочеш?, А вона у вiдповiдь: Хочу померти.
I частина. Поховання мертвого
Жорстокий мiсяць квiтень змушує природу пробуджуватися вiд
зимового сну: квiти i дерева ростуть з мертвоï землi. У мiстi
Штарнбергерзєє йде злива. Марi з одним сидять в кафе i
розмовляють. Марi розповiдає про те, як вона каталася в горах на
санках у кузена.
Автор кличе сина людського прийти туди, де мертве дерево не дає
тiнь. Вiн обiцяє показати страх — жменя пороху.
У I частинi Сивiла перетворюється на ворожку мадам Созострiс. Вона
сильно застуджений, але, тим не менш, робить пророцтво на картах прийшов
до неï людинi. Вiн має померти вiд води: Ось, — каже
вона, — ось ваша картка — потопельник, фiнiкiйський моряк
… / Але я не бачу повiшеного. Ваша смерть вiд води .
Образ Лондона — примарного мiста, пройшла де вiйна . Моряк
окликає знайомого Стетсон i запитує його про те, прорiс чи
мрець, який був похований в саду рiк тому: розквiтне вiн у цьому роцi
— / Чи, може, нежданий мороз вразив його ложе?. Моряк вiдповiдi не
отримує.
II частина. Гра в шахи
Вони грають в шахи в повному мовчаннi, чекаючи стуку в дверi. Ïм не
про що говорити один з одним. Описується кiмната: акварiум без
риб, картина iз зображенням перевтiлення Филомела в солов'я,
зганьбленоï гвалтiвником-царем. Нарештi, заходить знайома Лiл, i
господиня радить ïй, щоб вона до приходу чоловiка Альберта з фронту
привела себе в порядок, вставила щелепу, iнакше вiн пiде до iншоï:
Лiл, витри все i зроби вставнi. Вiн же сказав: дивитися на тебе не можу.
I я не можу, кажу, подумай про Альберта,
Вiн угробив три роки в окопах, вiн хоче пожити,
Не з тобою, так iншi знайдуться.
Лiл 31 рiк, вона народила п'ятеро дiтей, i в останнiй раз була при
смертi. У недiлю Альберт повертається.
III частина. Вогняна проповiдь.
Вночi рибалка вудить з берега Темзи. Вiн думає про царя Тiрее,
збезчестили Филомела.
Мiстер Евгенiдiс — одноокий купець з ворожiння мадам Созострiс
— запрошує чоловiка в готель Кеннон-стрiт.
У цiй частинi поеми Сивiла є жiночою iпостассю слiпого вiщуна
Тiресiя: Я, Тiресiй, пророк, тремтячий мiж статями / Слiпий старий з
зморщеним жiночими грудьми. / У лiловий годину я бачу, як зi справами /
Обробивши, до будинкiв тягнуться люди … . Тiресiй передбачає
побачення друкарки i моряка: вiн пестить ïï, вона
безпристрасно терпить його ласки. Коли моряк йде, друкарка зiтхає
з полегшенням i включає грамофон. Друкарка згадує факти
своєï бiографiï. Вона була пiддана розпусти в Рiчмондi,
в Мурга, на Моргейтском пляжi. Третя частина закiнчується закликом
до бога звiльнити палаючого людини вiд аскетизму. IV частина. Смерть вiд
води. Флебо фiнiкiєць помирає у водi через два тижнi. Його
тiло глодать морська течiя. Автор закликає всiх шанувати померлого
флебо: Згадай про флебо: i вiн був повний сили та краси. V частина. Що
сказав грiм. Остання частина поеми починається з опису безплiдною
землi: гуркiт грому в мертвих горах, тут немає води, тiльки скелi,
камiння, пiсок пiд ногами, суха трава, трiщини в грунтi. Хтось третiй
крокує поряд з двома героями по безплiднiй землi.
Але вони не знає його, не бачать його обличчя. Вони чують гуркiт
грому в бузковому небi, бачать незрозумiлий мiсто над горами, проходять
Єрусалим, Афiни, примарний Лондон. Вони бачать в мiжгiр'ï
скель порожню каплицю з розбитими вiкнами i кладовищем: У цiй
гнильноï западинi мiж горами Трава спiває при слабкому свiтлi
мiсяця Пониклi могил бiля каплицi — Це марна каплиця, житло вiтру,
Вiкна розбитi, гойдається дверi. I тiльки тут росте трава i
починається дощ. I тодi говорить грiм: Так. Що ж ми дали? —
Кров Iсуса Христа, кров затремтiло серця , яку нiхто не знайде. Але
ïï шукають багато, вважаючи кров Iсуса ключем до життя. Поема
закiнчується тим, що рибалка сидить у каналу, рибалить i
думає, наведе вiн лад у своïх землях i про те, що лондонський
мiст руйнується.