Трагiчнiсть життєвого шляху Лесi Украïнки

Нi, я жива, я буду вiчно жити, я в серцi маю те, що не вмирає. Цi
слова Мавки, героïнi безсмертноï Лiсовоï пiснi, з повним
правом можемо вiднести до ïï авторки, генiальноï поетеси
нашого народу, Лесi Украïнки . Зiйшовши на небосхилi укр.
лiтератури у 80 i роки 19ст., ïï зоря свiтить i сьогоднi
яскравим блиском. Народ, його iсторiя , неповторна художня творчiсть i
спiвуча мова ось тi могутнi життєдайнi джерела, якi живили
творчiсть поетеси. Про що б вона не писала, у якi мистецькi форми не
вкладала своï думки (вiрш, драматичний етюд, стаття чи фантастична
драма ) завжди на першому мiсцi були гостра актуальнiсть, оригiнальнiсть
розумiння проблем, висока художня досконалiсть.
Трагiчнiсть життєвого шляху (важка хвороба, що супроводжала Ларису
Косач з дитинства) не завадила ïй бути на часi зi своєю
поезiєю. Епоха, коли писала Леся Украïнка, була зламом двох
вiкiв, зародженням нового суспiльного руху. Всупереч занепадницьким
настроям ïï поезiя зазвучала гостро i палко, муза ïï
перебувала у вiчнiй гармонiï з громадським настроєм, а надiя
поряд з вiрою пiдтримувала:
Нi долi, нi волi у мене нема,
Зосталася тiльки надiя одна.
Леся Украïнка неперевершений майстер полiтичного твору, поет
боротьби. Вона мрiє пiдняти народ, розбудити стихiю, кинути iскри
Прометея в збайдужiлi серця людей. Фiзично квола жiнка, вона не лякалася
тьми i лихомиття, уже з перших крокiв свого творчого шляху заявивши:
Я вийду сама проти бурi
I стану помiряєм силу!
Саме цим пафосом пройнята ïï збiрка На крилах пiсень (1883р.)
i вiдомий цикл Сльози — перли. Це не безсилi сльози над долею
народу, вони викрешують з душi iскри помсти, стають пекучим вогнем,
перетворюють жаль i тугу на прагнення боротьби за волю. Тому така
категорична поетеса у своєму висновку: Або погибель, або перемога
цi двi дороги перед нами стане. Особистий бiль i скорбота лiричного
героя поезiï Лесi Украïнки переплiтаються з народним горем.
Але ïй не закинеш замилування стражданнями народу (Товарищi на
спомин), оскiльки вона справедливо докоряє за пасивнiсть. Люди
почуваються чужинцями на своïй землi, здатними лише поклонами
спиняти панський гнiв. Забуто славну iсторiю, за ворогiв iде в огонь i в
воду народ. На думку автора, рабство свiдоме це рабство найганебнiше.
Але поетеса вiрить, що повстане народ, змете ворожi сили, бо вогонь
Титана ще не згас.
Уже в цих поезiях помiчаємо одну з характерних особливостей
творчостi Л.У. використання усiх здобуткiв попередньоï лiт.,
системи образiв, якi творчо переосмислюються i втiлюють новi iдеï.
Вона усвiдомлює, що шлях митця у цьому вирi суспiльних подiй буде
нелегким. В ïï уявi вимальовується алегоричний образ
крутоï кремяноï гори, на яку треба пiднiмати важкий камiнь
(Contra spem spero). Символiчнi образи, що характеризують старе
суспiльство (Сумний перелiг, Невидна нiч), надають твору сумного
настрою. Однак авторка вiрить у можливостi слiв — барвистих
квiток, якi зiйдуть, i настане весела весна. Рефреном цього вiрша i
всiєï творчостi Лесi Украïнки стали рядки:
Так! Я буду крiзь сльози смiятись,
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надiй таки сподiватись,
Буду жити! Геть думи сумнi! Ця тема продовжується поетесою у вiршi
Слово, чому ти не твердая криця. Твiр побудований на
персонiфiкацiï: до свого слова авторка звертається як до
живоï iстоти, порiвнюючи його з гострим мечем та iскристою
зброєю. Система вдало дiбраних епiтетiв допомагає створити
образ, який став символом не лише поезiï Лесiноï поезiï.
Поетеса вважає, що ïï слово може бути мечем на катiв не
лише в ïï руках. I коли не залишиться сил у неï, новi
месники пiдiймуть зброю i кинуться одважно до бою:
Зброя моя, послужи воякам краще, нiж служиш ти хворим рукам!
Леся Украïнка розумiє, що боротьба буде нелегкою, будуть
поразки i страшнi жертви, але це не лякає ïï. Вiра у
волелюбний дух народу i його прекрасне майбутнє звучить у
поезiï Fiat nox!. Хаос i пiтьма панують у свiтi, нiхто з богiв не
хоче дати людям свiтло. Поетеса знову використовує символiчний
образ легендарного Прометея. Вона звертається до нащадкiв героя,
якi намагалися здобути iскру длискучу. Тепер вони похованi в землянках,
звiдки не чути брязкоту кайданiв, непокiрних слiв i стогону. Iскра
розпалається на сотнi, тисячi, ïх ховають у попелi, де вони
тлiють, не даючи свiтла i тепла. Такий метафоричний прийом дозволив
авторцi змалювати страшне зубожiння людей. Однак Л.У. висловлює
надiю, що залiзна музика кайданiв прозвучить гiмном звiльненого народу.
А без волi краще смерть.
Як заклик i гасло нових часiв, прозвучала поезiя Досвiтнi огнi.
Символiчний образ, що дав ïй назву, став одним iз наскрiзних у
творчостi Л.У. За силою художньоï досконалостi його можна порiвняти
з Каменярями I.Франка. Вiрш будується на контрастi мiж темнотою i
свiтлом, мiж нiччю i вогнем. Алегоричнi образи лихих привидiв та сили з
чорними широкими крилами створюють похмурий лейтмотив, але iз захватом
поетеса зустрiчае ранок, переможнi й урочi досвiтнi огнi.
Ïхнє свiтло прорiзало темряву ночi як вiра у кращий
завтрашнiй день. Тому вiрш закiнчується полумяним закликом:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала.
Особисте й громадське тiсно переплетенi у творчостi Л.У. Трагiчний
настрiй у ïï iнтимнiй лiрицi, бiльшiсть з вiршiв якоï
присвяченi Сергiю Мержинському (Мрiя далекая, Уста говорять, Квiток,
квiток, як можна бiльше квiтiв та iн.). Смерть коханоï людини
пiдкосила ïï, але не зломила дух дочки Прометея:
Ти житимеш красою серед квiтiв,
Я житиму сльозою серед спiвiв.
Вона знаходить у собi сили продовжити боротьбу, як ïï герой з
поеми Давня казка:
Не поет, хто забуває
Про страшнi народнi рани.
Леся Украïнка поспiшала завжди, бо сказати хотiлось багато.
Ïï творчiсть можна було б окркслити одним словом боротьба.
Iван Франко писав, що з часiв Шевченкового Заповiту не чула Украïна
такого сильного, гарячого та поетичного слова. Лiрика поетеси становить
одну з духовних вершин укр. народу, з яким вона завжди була нерозривно
звязана. В одному з останнiх ïï поетичних творiв, казцi Про
велета, висловлено незламну вiру Л.У. у прекрасне майбутнє рiдного
народу:
I встане велетень з землi
I вмить розiрве на собi
Усi дроти залiзнi.