Володимир Винниченко майстер психологiчного аналiзу

Видатний украïнський письменник В. К. Винниченко почав художню
творчiсть в епоху соцiальних бур i потрясiнь на початку ХХ столiття. У
лiтературi того часу теж iшли активнi пошуки нового шляху до художнього
осмислення дiйсностi. Реалiзм уже не задовольняв вимогливого читача.
Iмпресiонiзм, примiтивiзм, натуралiзм, чорт-бiс, все, що може найкраще
обкреслити людину, давайте все сюди! устами свого героя Олафа Стефензона
заявляє В. Винниченко. I справдi, ознаки всiх цих стилiв наявнi у
творах письменника, а найголовнiша з них, психологiзм. Автор
намагається проникнути в найглибшi закутки людськоï душi,
показати складнiсть та неоднозначнiсть характерiв, причини вчинкiв.
У творах, присвячених соцiальним зрушенням у свiдомостi селянства,
напередоднi першоï росiйськоï революцiï 1905 року, В.
Винниченко дослiджує психологiю натовпу. Прихильники традицiйного
романтизму показували натовп як однорiдну сiру масу, як тло, на якому
дiє герой твору. В. Винниченко у деяких своïх оповiданнях
зображує натовп як бiльш-менш органiзовану масу (склад
ïï постiйний, це селяни, обєднанi спiльними звичаями,
традицiями та побутом). Тому автор бiльше уваги придiляє розкриттю
психологiï лiдерства, взаємин особистостi й маси та iншим
аспектам поведiнки як колективу, так i окремих людей.
У кожному традицiйному засобi зображення В. Винниченко пiдкреслює
психологiчнi моменти. Так, у портретi земського начальника Самоцвiта
(оповiдання Суд) видiляються такi деталi це вигодований, опецькуватий
чоловяга, у нього пухкi, в ластовиннях руки; коли несподiвано отримав
вiд Никихвора звинувачення у розбоï, сидить нерухомо, дивлячись
кудись перед себе налитими кровю очима й важко сопе. Автор показує
не яким є герой, а що вiн вiдчуває i чому, тобто подає
портрет душi героя або готує до сприйняття та оцiнки його iншими
героями, читачем.
Явтух з оповiдання Салдатики!! має твердий, ясний погляд, твердо-
спокiйний голос, лице гостро-спокiйне i тверде, що свiдчить про велику
вiру селянина-ватажка в справедливiсть своïх переконань та дiй i
дає право на лiдерство.
Поведiнка Самоцвiта виказує психологiю людини, що має
необмежену владу, хоч i розумiє недовготривалiсть цього. Михайло
Денисович самовпевнений i самовдоволений, схильний до повчання. Вiн
противник усього нового, примушує селян працювати за безцiнь, не
використовуючи жатки, чинить самосуд. Будь-яка непокора викликає у
нього скажену лють. Автор, хоч i показує, що фiзична сила в даному
випадку перемогла, все ж дає надiю читачам на швидкi змiни: вже
сказано слово наперекiр земському начальниковi, вже побачили селяни в
його очах переляк, вiдчули проблиски вiри у власну силу.
Оповiдання В. Винниченка цiкавi не стiльки несподiваним розвитком
дiï та закiнченням, сюжетними перипетiями, скiльки заглибленням у
найпотаємнiшi закутки людськоï душi, дошукуванням причин тих
чи iнших вчинкiв, поясненням ïх iз психологiчноï точки зору. I
в цьому письменник виявив себе великим майстром, адже майже через
столiття читаються його твори з неослабним iнтересом.