ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ ВИННИЧЕНКО (1880-1951)
Володимир Винниченко займає виняткове мiсце в украïнськiйлiтературi i особливо в iсторiï украïнськоï
драматургiï, украïнського модерного театру. Його твори значною
мiрою сприяли модернiзацiï тогочасного украïнського театру,
виведенню його на європейський рiвень. Драми Володимира Винниченка
вiдiграли важливу роль у культурному вiдродженнi украïнського
народу. Народився Володимир Кирилович Винниченко 28 липня 1880 р. у
селянськiй родинi в селi Веселий Кут Єлiсаветградського повiту на
Херсонщинi (тепер Григорiвка Кiровоградськоï областi). Навчався у
сiльськiй початковiй народнiй школi, звернув на себе увагу неабиякими
здiбностями, i через те вчителька переконала батькiв, щоб продовжували
освiту дитини. Незважаючи на тяжке матерiальне становище родини (крiм
Володимира в сiм'ï було ще троє дiтей), хлопця було вiддано
до Єлисаветградськоï чоловiчоï класичноï
гiмназiï, та вiн не закiнчив освiту, бо треба було добувати якiсь
кошти на прожиття. До того ж у старших класах гiмназiï вiн став
членом революцiйноï органiзацiï, писав революцiйну поему, за
яку одержав тиждень карцеру, i зрештою його виключили з гiмназiï.
Наймитував у помiщикiв. Йому судилося зазнати того, що й iншим
заробiтчанам: жорстокоï експлуатацiï, приниження людськоï
гiдностi, голоду й вiдчаю, що вибухає слiпою помстою. Але
Володимир продовжував навчання, готуватися до iспитiв на атестат
зрiлостi i в 1900 роцi склав ïх екстерном. Того ж року вiн вступив
на юридичний факультет Киïвського унiверситету, де створив
таємну студентську революцiйну органiзацiю Студентська громада.
Був ув'язнений як член мiсцевоï органiзацiï Революцiйноï
украïнськоï партiï (РУП), заснованоï в Харковi 11
лютого 1900 р. (у жовтнi 1905 р. РУП реорганiзувалася в УСДРП
Украïнську соцiал-демократичну робiтничу партiю i Винниченко став
одним з ïï лiдерiв). Через кiлька мiсяцiв пiсля першого арешту
Винниченка випустили на поруки за браком офiцiйних доказiв у злочинi,
але виключили з унiверситету й виселили з Києва без права жити у
великих мiстах. Цього ж року письменник вiдправив своє перше
оповiдання Народний дiяч до Лiтературно-наукового вiсника в Галичинi.
Але тодi твiр не надрукували (це сталось значно пiзнiше1906р.). Як
лiтератор Винниченко заявив про себе у 1902 роцi, опублiкувавши твiр
Сила i краса, (згодом вiдомий пiд назвою Краса i сила). Восени, через
виключення з числа студентiв, Володимира Винниченка позбавлено права на
вiдстрочення вiйськовоï служби й забрано в солдати. Проте
вiйськовоï служби вiн фактично не вiдбував, бо влада, боячись
революцiйного впливу на вiйськових, тримала Винниченка пiд арештом, у
канцелярiï. Але вiн, переодягаючись вночi в цивiльне, тiкав з
казарми й займався революцiйною пропагандою серед киïвського
пролетарiату. Цю дiяльнiсть було викрито, Володимир Винниченко мав бути
заарештований. Але, попереджений вiйськовими товаришами, Володимир
Винниченко скинув солдатську форму й втiк. Згодом Винниченко емiгрував
до Галичини. Там вiн працював у закордонних партiйних органiзацiях i
час вiд часу нелегально виïздив до Украïни. У Львовi
Винниченко брав участь у виданнi партiйних газет Праця, Селянин, писав
брошури й книги на революцiйнi теми . У 1903 р. при перевезеннi
нелегальноï лiтератури з Галичини до Києва на кордонi
Винниченка вдруге заарештовано. Як дезертир i революцiонер, вiн був
посаджений у вiйськову в'язницю киïвську фортецю. За пропаганду
серед вiйська та дезертирство його мали засудити до вiйськовоï
каторги, а за суто полiтичне злочинство провезення нелегальноï
лiтератури вiн мав бути засуджений як полiтичний злочинець. Пiсля
пiвторарiчного перебування у фортецi його звiльнила перша росiйська
революцiя 1905 року (через проголошену амнiстiю). Пiд час ув'язнення
вiн написав низку лiтературних творiв. Повiсть Голота навiть одержала
першу премiю Киевской старины. У 1905 р. Винниченко повернувся пiд чужим
прiзвищем в Украïну, проводив революцiйну агiтацiю серед селян i
заробiтчан Причорномор'я, наступного року мандрував Украïною,
написав низку оповiдань: На пристанi, Раб краси, Умiркований та щирий,
Голод, Малорос-європеєць, Ланцюг та iншi. З'явилась друком
перша, збiрка оповiдань Краса i сила i як реакцiя схвальний вiдгук Iвана
Франка на неï. Коли революцiйне пiднесення пiшло на спад,
Володимира Винниченка заарештували втрете. Сталося це восени 1906 р. У
Лук
‘янiвськiй и тюрмi разом з Винниченком чекали вироку й iншi члениРУП, яких звинувачували в украïнськiй змовi, осередком якоï
нiбито була редакцiя Громадськоï думки. Там, на Лук'янiвцi, щоб не
гаяти час, Винниченко взявся вивчати англiйську мову. На початку
травня 1907 року приятелi Єфремова допомогли йому вийти з
в'язницi, взявши на поруки. Невдовзi Винниченко вийшов на волю пiд
заставу 500 карбованцiв. На 12 жовтня того ж 1907 року йому було
призначено суд. Довiдавшись про те, що має бути засуджений за
свою полiтичну дiяльнiсть на каторгу, Винниченко ще раз емiгрував.
Завершувався цiлий перiод у полiтичнiй i лiтературнiй бiографiï
Володимира Винниченка. У цей перiод вiн написав багато творiв на
соцiальнi та етичнi теми: Дисгармонiя , Щаблi життя , Контрасти .
Володимир Винниченко мешкає в Австрiï, Францiï,
Швейцарiï, Iталiï. Для полiтичноï роботи приïздить
нелегально в Украïну, в 1914-1917 рр. переховується вiд
полiцiï як на батькiвщинi, Москвi, спiвробiтничає в журналi
Украинская жизнь . У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Украïну, де
перебував i на нелегальному становищi. У 1916 р. вiн перебував у Москвi,
Петроградi. Видавав журнал i Промiнь, а одразу пiсля Лютневоï
революцiï Винниченко переïхав в Украïну i активно взявся
до полiтичноï боротьби. Став членом II Центральноï Ради.
Згодом очолив Генеральний секретарiат i став генеральним секретарем
внутрiшнiх справ. Вiн автор майже усiх декларацiй i законодавчих актiв
УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив I Унiверсал на 2 вiйськовому
з'ïздi 23 червня 1917 року та Декларацiю Генерального секретарiату
27 червня 1917 року на пленумi Центральноï Ради. 22 серпня 1917
року Центральна Рада ухвалила першу конституцiю Украïни. Згодом
через виникнення протирiч Винниченко вийшов iз уряду. Однак уже менше
нiж через мiсяць вiн знову його очолив. Наприкiнцi жовтня делегацiя УЦР
вiдбула до Петрограда, де стала свiдком повалення Тимчасового уряду i
захоплення влади бiльшовиками. Пiд тиском зовнiшнiх i внутрiшнiх
факторiв ЦР 9 сiчня ухвалила IV Унiверсал, за яким однинi
Украïнська Народна Республiка стає самостiйною, нi вiд кого
незалежною, вiльною, суверенною державою украïнського народу . Пiд
натиском бiльшовицьких вiйськ уряд УНР на чолi з новим прем'єром
змушений був евакуюватися до Житомира. Винниченко разом iз дружиною
Розалiєю Якiвною поïхав на пiвдень, до Бердянська. Пiд час
гетьманщини жив на хуторi Княжа Гора на Канiвщинi, де займався
лiтературною творчiстю, написав п'єсу Мiж двох сил . У серпнi 1918
року Винниченко очолив опозицiйний до гетьманського режиму Павла
Скоропадського Украïнський нацiональний союз, рiшуче наполягав на
вiдновленнi УНР, створеннi ïï найвищого органу
Директорiï, головою якоï став. У1918 р. був заарештований
гетьманськими офiцерами. Звiльнений вiд арешту через протест
украïнськоï громадськостi. Та вiн розумiв i ту обставину, що
народ був розчарований дiяльнiстю Центральноï Ради, що його уряд,
по сутi, нiчого не дав селянам i робiтникам, а бiльшовицькi iдеï
мали пiдтримку серед народних мас. Спостерiгаючи зростаюче невдоволення
народу окупацiєю Украïни кайзерiвською Нiмеччиною, В.
Винниченко висуває iдею повстання проти уряду гетьмана
Скоропадського. Шансiв на успiх було обмаль, але перемогу вiн вбачав у
духовнiй та нацiональнiй єдностi украïнських соцiалiстiв i
демократiв зi своïм народом. Перемогу було здобуто, але не ту, на
яку очiкував В. Винниченко голова нового уряду Украïнськоï
Народноï Республiки Директорiï. Знову ж трагiчне
непорозумiння. Вiн виступає за iнтереси робiтникiв, а виконавча
влада тi iнтереси топче. Члени Директорiï патрiоти, а не
революцiонери. Усвiдомивши, що, крiм страждань, народ нiчого не одержав,
В. Винниченко намагається вийти зi складу уряду. Болiснi роздуми
Винниченка про роз'єднанiсть украïнцiв вiдбились у драмi Мiж
двох сил (1919). Вiн розiйшовся в поглядах з бiльшiстю Директорiï й
уряду, виïхав за кордон. В емiграцiï полiтична кар'єра
Винниченка тривала. У Вiднi вiн за короткий час написав тритомну мемуарно-
публiцистичну працю Вiдродження нацiï (Iсторiя
украïнськоï революцiï. Березень 1917 р. грудень 1919 р.)
твiр певною мiрою пiдсумковий, написаний по гарячих слiдах подiй. Це
широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення i
розумiння складних полiтичних процесiв в Украïнi перiоду
збройноï боротьби за владу. За полiтичними поглядами Винниченко був
б лизьким до комунiстичноï фiлософiï. Але бiльшовики, на
його думку, недостатньо враховували нацiональний фактор. Винниченко
мрiяв органiзувати нову партiю, соцiальна програма якоï мало б чим
вiдрiзнялася вiд бiльшовицькоï, однак була б нацiональнiша, тiснiше
пов'язана з iсторичним минулим Украïни. Наприкiнцi 1919 року вiн
вийшов iз УСДРП i органiзував у Вiднi Закордонну групу украïнських
комунiстiв, створив ïï друкований орган газету Нова доба, у
якiй опублiкував свiй лист-манiфест До класово несвiдомоï
украïнськоï iнтелiгенцiï, сповiстивши про перехiд на
позицiï комунiзму. На сторiнках Новоï доби Винниченко
публiкує багато своïх статей, де аналiзує минулi
подiï, викладає своï погляди та позицiю, щодо розвитку
полiтичноï ситуацiï в Украïнi, гостро засуджує
полiтику Директорiï i продовжує переговори стосовно
виïзду до Москви, наполягаючи на своïх умовах: державна
самостiйнiсть; незалежний, чисто нацiональний украïнський уряд;
украïнська мова в усiх сфеpax вживання, незалежне вiйсько,
вiйськовий i економiчний союз та взаємна найтiснiша допомога. На
початку 1920 року вiн почав iнтенсивно шукати шляхи до повернення на
Батькiвщину. Радянське керiвництво, особисто Володимир Ленiн, iз
прихильнiстю поставилося до прохання Винниченка. 24 травня 1920 р.
Винниченко разом iз дружиною Розалiєю Якiвною з чеським
дипломатичним паспортом та з вiдомим чеським соцiал-демократом Яромиром
Нечасом i особистим секретарем Олександром Баданом приïздить до
радянськоï Росiï. На батькiвщинi вiдчуває себе самотнiм.
Вiн востаннє залишає Украïну, вiдмовившись вiд
спiвробiтництва в урядi радянськоï Украïни. Повернувшись до
Вiдня, Винниченко виступає з критикою нацiональноï i
соцiальноï полiтики РКП(б) та Радянського уряду. Вiн
продовжує, уважно стежити за подiями в СРСР, усе частiше
замислюється над тим, щоб зосередитися на лiтературнiй дiяльностi.
Тим бiльше, що його п'єси Брехня, Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь,
Закон, Грiх перекладаються нiмецькою мовою i з'являються в театрах
Нiмеччини та iнших європейських краïн. Друкуються i
перекладаються його роман Чеснiсть з собою, повiсть Босяк. На екранах
Нiмеччини в 1922 роцi демонструється фiльм Чорна I Пантера,
сценарiй якого ґрунтується на п'єсi В. Винниченка
Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь . У радянськiй Украïнi видавництво
Рух подає читачам зiбрання його творiв у двадцяти трьох томах.
Було кiлька видань його тритомного роману Сонячна машина, який, до речi,
вперше був надрукований в 1927 роцi в Харковi. З'явилася й пiдготовлена
за кордоном збiрка оповiдань Намисто. В 1920-1921 роках п'єси
Винниченка ставилися не лише в Києвi i Харковi, але й в Одесi,
Львовi, Чернiвцях, Коломиï, Москвi, Петербурзi, театрах Саратова,
Самари, Тифлiса, Ростова-на-Дону, Баку. Лесь Курбас у своєму
Молодому театрi здiйснив постановку п'єс Базар, Чорна Пантера i
Бiлий Медвiдь, за участю режисера-постановника Гната Юри у тому ж театрi
в 1919 роцi вiдбулась прем'єра п'єси Грiх. Творчiсть
Володимира Винниченка майже до середини 30-х рокiв вивчалася в школi.
Але у вереснi 1933 р. В. Винниченко написав вiдкритого листа до
Полiтбюро КП(б)У, в якому звинуватив Сталiна та Постишева в голодоморi
й масових репресiях проти украïнського народу. З того часу
творчiсть В. Винниченка була пiддана гонiнням: книжки вилученi з
бiблiотек i знищенi, творчiсть перестала дослiджуватися
лiтературознавцями й вивчатися в школi, iм'я письменника або
замовчувалося, або при згадках обливалося брудом i трактувалось не
iнакше як пiд тавром буржуазного нацiоналiста. З 1934 року разом iз
дружиною Розалiєю без необхiдних матерiальних достаткiв Винниченко
проживав останнi важкi роки у французькому мiстечку Мужен, бiля Канн.
Займався лiтературною творчiстю i живописом. Понад 20-ти його полотен
зберiгаються в Iнститутi лiтератури iм. Т. Шевченка HAH Украïни. Чи
не найважчими були роки фашистськоï окупацiï Францiï,
пiд час якоï письменник рiшуче вiдмовився вiд будь-яких форм
спiвпрацi з фашистами, перебував пiд постiйною загрозою арешту та
депортацiï. По закiнченнi вiйни вiн закликав до загального
роззброєння та мирного спiвiснування народiв свiту. Роки вiйни
пiдiрвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. Письменник помер на
чужинi 6 березня 1951 року.
