Зразки письмових творiв з украïнськоï мови

Мiй вихiдний день. Пiсля напруженого навчального тижня вирушаю з
батьками у наймальовничiший куточок Харкiвськоï областi —
Коробовi Хутори. Вони знаходяться на березi Сiверського Дiнця, в кiлькох
кiлометрах вiд мiста Готвальда. Цi мiсця здавна були вiдомi своєю
красою. Рiка тут широка, ïï береги вкритi багатою рослиннiстю.
Навкруги лiс. Вiн розкинувся на багато кiлометрiв вздовж Сiверського
Дiнця: злiва — шпильковий, з правого боку — листяний.
Повiтря сповнене ароматом дерев, трав та квiтiв. У цiй мiсцевостi
знаходяться овiянi легендами двi гори — Козача та Пташина.
Говорять, що колись тут стояли вартовi козацького вiйська, оберiгаючи
мир i спокiй населення. Найкращою оздобою цього мальовничого куточка
Харкiвщини є озера. Тут ïх налiчується бiля трьохсот.
Найбiльш улюбленим серед вiдпочиваючих є Бiле. Його площа 45
гектарiв, а глибина -до семи метрiв. Добре, що наш край багатий на такi
чудовi мiсця. Пiсля вiдпочинку наступний навчальний тиждень не
здаватиметься менi занадто важким.
Дрiбний дощик
Дрiбний дощику! Чому ти такий рясний?
Три днi й три ночi ллєш на дахи, якi лише блищать i весело
посмiхаються.
Прохолодний дощику! Навiщо ти кропиш та кропиш рiчку? Води в нiй i так
багато.
Набридливий дощику! Ось я вiзьму, пiднiмуся на хмару й знайду те велике
сито, крiзь яке ти сiєшся. Я закрию його долонями, зроблю в хмарцi
вiконечно для яскравого сонечка й перекину над землею барвисту веселку.
А коли побачу, як матуся йде, то крикну Сонцю:
- Посмiхнися промiнцями. Бачиш — он моя матуся йде! А ще крикну
тобi, неслухняний дощику:
- Сiйся-лийся на лани, на зеленi килими. А на дорiжку, якою ненька йде,
не треба.
Лiс взимку
Чудово взимку в лiсi! У срiбному вбраннi стоять дерева. Повiтря сповнене
запахом хвоï. На лiсовiй стежинцi залишив своï слiди заєць-
бiляк. А ось i вiн принишк пiд голим кущиком калини. Його розкiшна шубка
нiби змагається iз снiговою красою. Що виблискує яскравiше?
Крiзь гiлля дерев, що рясно вкрите iнеєм, кидає своє
грайливе промiння сонечко. Пiд променями снiг виблискує рiзними
барвами.
Вiд цiєï краси так гарно на душi!
Лiсовi друзi
Крокую лiсовою стежкою, милуючись незвичайнiстю природи. Ось стоять
столiтнi велетнi дуби, розкинули своє лапате розложисте гiлля. Вiтер-
пустун перебирає листя, утворюючи хвилеподiбний шум.
Навкруги виструнчилися наряднi берiзки, похитують довгими косами, наче
запрошують до розмови про свою бiлостовбурову красу.
Дикi кислицi та грушi пропонують вiдвiдати виплеканi сонечком щедрi
плоди. А ондечки виграють густим багрянцем китицi горобини. Дiзнайся-но,
чи будуть лютi морози цiєï зими!
Трiпоче безперестанку полохлива осика неспокiйним листям; вiзерунчастi
ясени та розлогi клени ведуть мiж собою спокiйну розмову.Чудово влiтку в
лiсi! Якими пахощами сповнене повiтря! Дихаєш — i не
надихаєшся. Не намилуєшся красою лiсових дерев.
Папороть
Є рослини, що овiянi легендами, повiрями. Саме до таких належить i
папороть, яку часто можна зустрiти, блукаючи пiд тiнистими розлогими
деревами. Рослина має велике листя темно-зеленого кольору, що
розташоване на коротеньких товстих черешках.
У народi iснує повiря, що в нiч на Iвана Купала папороть квiтне
маленькими квiточками, що горять, як вогонь. Говорять, що треба зiрвати
квiт швидко, бо зявляється вiн на свiт тiльки якоïсь митi
впродовж ночi. Смiливцi вирушають до лiсу, твердо знаючи, що рослину
охороняють чорти, тому готують звечора освячену дванадцять разiв
скатертину, свячену воду та нiж, щоб окреслити навколо себе коло вiд
нечистi. О дванадцятiй годинi папороть начебто розцвiтає. Квiт, що
впав на скатертину, треба швидко схопити й сховати за пазуху або,
зробивши розрiз у шкiрi лiвоï руки, сховати його туди й бiгти, не
озираючись.
Чому ж люди вiрять у такi вiдчайдушнi пригоди? Бо, за легендами, рослина
допоможе вiднайти всi скарби землi, закохати будь-яку дiвчину,
вiдiмкнути замки без ключiв. Одним словом, полегшить життя людини.
Рослина має ще одну народну назву — чортова борода. Мабуть,
це через тонко загострену пластину, що має продовжено-елiптичну
форму.
Папороть широко використовується в медицинi. Тому берегти рослину
— це значить допомогти матiнцi-природi приносити неоцiненну
користь людям.
У лiтньому лiсi Особливо гарний лiтнiй лiс вранцi. У ньому стiльки
сонця, що аж очам лоскiтно! А всi дерева, кущi, трава густо прошитi
золотими нитками сонячних променiв. Листя з краплями роси мiниться
рiзними барвами. А серед дерев та чагарникiв сховалося невеличке озерце.
Дивишся на воду — дзеркало та й годi! Черемха та очерет густо
оточили озеро, наче сховавши його вiд стороннiх очей.
Милуєшся лiсом i здається, що потрапив у казкову
краïну, повну
несподiванок i чудес.
Ондечки на галявинi бiля розлогого зеленочолого iз сивиною дуба
сховалися в травi жовтуватi квiточки. Наче свiтлофори попереджають вони
людей про бережливе ставлення до природи.
Бiлокора красуня
Бiля нашоï хати росте бiлокора береза. Тато посадив ïï
кiлька рокiв тому. З тоненького пагiнчика берiзка перетворилася на
струнку красуню, яка погойдує гнучким гiллям вiд подиху вiтерця-
пустуна.
Iснує легенда про це дерево. На березi Днiпра жив зi своєю
матiрю юний Доброслав. Коли напали на нашу землю вороги, пiшов молодець
боронити рiдний край. В одному з боïв загинув хоробрий воïн.
З туги за сином старенька мати-вдова простояла всю нiч, схилившись на
тин.
А вранцi побачили люди на тому мiсцi дерево з бiлою корою. Назвали його
березою, бо хата жiнки стояла на березi Славутича -Днiпра.
Навеснi одягає берiзка зелене вбрання однiєю з перших. Чи не
тому й перший мiсяць весни називається березнем? А колись i рiк в
Украïнi починався саме з цього мiсяця.
Рости ж, берiзонько, оспiвана в народнiй творчостi , прославлена в
музицi та живописi, чаруючи нас своєю надзвичайною природною
красою.
Конвалiя
На лiсовiй галявинi красується нiжна квiтка конвалiя. ïï
яскраво-бiлi порцеляновi дзвiночки приваблюють своєю мiнiатюрнiстю
i незвичайною геометричнiстю форм. Струнке зелене стебельце поступово
тоншає на верхiвцi. Скромнi дзвiночки наче спiвають величальну
пiсню приходу найкращоï пори року — весни, яка несе на
своïх крилах надiю, щастя, чистоту почуттiв.
За однiєю з легенд, конвалiя виникла вiд смiху лiсовоï
дiвчини Мавки, яка вперше вiдчула хвилююче почуття кохання . Тому квiтка
вважається провiсницею щирих почуттiв, радостi й любовi.
За iншими джерелами, цi лiсовi квiтки виросли там, де капали на землю
сльози дiвчини з туги за нареченим, що загинув у бою iз загарбниками.
Квiтка є символiчною ознакою пробудження вiд довгого зимового сну
чарiвноï природи. Конвалiя занесена до Червоноï книги. Тому
бережливе ставлення до рослини — це збереження неоцiненних скарбiв
лiсу.
Народнi обряди
В украïнських обрядах та традицiях бринить душа народу. Важко
уявити Рiздво без кутi, Великдень — без писанки, Святу Трiйцю -без
клечання. Кутя — символ урожаю, писанка — народження
весняного сонця. Зеленим гiллям нашi предки охороняли своє житло
вiд нечистих духiв.
Цi ритуали виникли на зорi людства, були тiсно повязанi з
мiфологiєю, трудовою дiяльнiстю людини. Iснували спецiальнi
обряди, повязанi iз землеробством, мисливством, рибальством. Усi вони
супроводжувалися пiснями, танцями, заклинаннями.
У схiдних словян обрядовiсть подiлялася на календарну й родинно-
побутову. Колядування й щедрування, веснянки й гаïвки, купальськi й
обжинковi пiснi — це перлини народного таланту. ïх треба
зберiгати й примножувати. Бо у всiх народiв є повiря, що той, хто
забув традицiï своïх батькiв, карається людьми i Богом.
Вiн ходить по свiту, як блудний син, i нiде не може знайти собi
притулку, бо втрачений для народу.
Останнiм часом украïнська обрядовiсть повертається до нас,
несучи з собою високу поетику, красу, єднання з природою.
Гончарство
Украïнцi здавна займалися гончарством. Багато значив ритуальний
вибiр часу для роботи. Воду для замiшування глини набирали неодмiнно
вранцi. О цiй же порi формували посуд i випалювали його. Як кажуть у
народi, це тому, що ранком колись творився свiт. А день для вироблення
молочного посуду обирався гончарами тiльки суботнiй (Федорова збiрна
субота).
Миски та кухлi виробляли з червоноï глини, бо вона, як вважали,
замiшана на кровi Бога. Тому посуд з неï мав магiчнi властивостi.
Гончарний круг крутили обовязково справа налiво — по ходу сонця.
Перед випалюванням майстер проказував замовляння. Випалювали, не
снiдавши, натщесерце. При цьому заборонялося смiятися й кривлятися, щоб
не викривився посуд. Гончарi не любили, коли в часи роботи до двору
заходили стороннi люди. Вони могли зурочити вироби.
Складним є це ремесло. Але скiльки користi воно приносить людям!
I, звичайно ж, краси. Бо в музеях Украïни зiбранi справжнi витвори
мистецтва працьовитих гончарiв, що дивують рiзноманiтнiстю фарб,
незвичайнiстю форм.
Пiсня (науковий опис)
Пiсня — одна з найдавнiших форм народноï творчостi . Вона
зародилася в трудовiй дiяльностi людини i стала виявом почуттiв, дум i
сподiвань. Тiсний звязок пiснi з трудовою i суспiльною дiяльнiстю людей
спричинився до появи багатьох видiв i жанрiв народних пiсень, якi
вiдображають iсторичнi перiоди в розвитку народу, його боротьбу за
нацiональне i соцiальне визволення/, а також вiрування, обряди, побут,
родиннi вiдносини тощо
I раптом що це? (художнiй опис)
Вутанька вся аж стрепенулась. Десь близько за перегородкою нiжним, ледве
чутним струмочком забринiла пiсня. Який знайомий, який радiсний мотив!
Вутанька ще в якомусь гнiтючому палаючому запамороченнi приклала руку до
лоба: що це за пiсня така знайома? Де вона ïï чула? I не
встигла додумати ще, як щось уже сяйнуло в памятi, гарячою хвилею
хлюпнуло в саме серце.