Iван Вишенський — чернець iз серцем борця!

Вся натура його рветься до гарячоï любовi, сильноï
ненавистi, глибокого пошанування; холодних вiдносин до людей чи iдей вiн
не знає. I. Франко

Келiя печера над Егейським
морем. Кого приховувала вона протягом сорока рокiв? Чия посивiла постать
виглядала з гори Афон, сумуючи за рiдним краєм? Цей загадковий
чернець найвидатнiший украïнський письменник-полемiст Iван
Вишенський. Келiя печера на горi Афон його творча лабораторiя. Чому
саме тут оселився та плiдно працював Iван Вишенський? Цi вiдомостi й
досi залишаються таємницею. Iснує багато припущень:
нещасливе кохання , суперечностi мiж поглядами письменника та iснуючим
ладом, втрата близьких людей. Але головне в тому, що Вишенський не
стає фанатичним ченцем, а знаходить час i сили для служiння
народу. У цiй темнiй келiï народжуються палкi твори полемiчного
характеру. Першим твором цього циклу було Послання до всiх, в Лядськiй
землi живущих. Дiзнавшись про знущання шляхти й ксьондзiв над народом,
Iван Вишенський не витримав та вiдгукнувся цим палким твором. Письменник
дорiкає католицькому духовенству в безбожностi: О земле запустiла
й заросла терням безвiр'я та безбожностi. Не покладає особливих
надiй автор Послання… i на православних владик, вважаючи ïх
феодалами-гнобителями. Смiливо протиставляє у творi видатний
полемiст заповiдi життя справжнiх священикiв за покликанням i реальнi
вчинки псевдодуховенства: Замiсть вiри й надiï, i любовi панують
безвiр'я, вiдчай, ненависть, заздрiсть i мерзота. А замiсть доброчесного
життя конечна розпуста, плюгавство й нечистота гидка панує. Докори
Вишенський супроводжує закликами до покаяння, спокутування
своïх грiхiв. Пiдсумковим твором цього палкого патрiота i борця з
католицизмом було Послання до єпископiв, викликане прийняттям
унiï. I. Вишенський бачить у цих намiрах лише егоïстичнi
iнтереси церковних владик, якi чекають привiлеïв вiд папи.
Схвильований письменник нагадує служителям церкви про шiсть
заповiдей, яких, на жаль, вони не дотримуються. Гiрка iронiя спрямована
проти цих лицемiрiв, якi тiльки й пiклуються, щоб знайти у Божiй церквi
бiльше маєткiв, майна та прибуткiв… Та й не могла бути iншою
характеристика тих, що собi поробили фiльварки з монастирiв, що
зневажають бiдних пiдданих, хоч вони носять той же образ Божий i годують
ненаситнi церковнi черева. Надiï ж на змiну настроïв
православних не буде нi нинi, нi завтра, нi позавтрiю, в
приïдущеє время i во вiки вiков. Сучаснi подiï доводять
слушнiсть критики смiливого ченця. На жаль, i в наш час дiяльнiсть
церков i храмiв лише бiзнес. Хоча приємно бачити зростаючу
кiлькiсть гарних храмiв i церков у рiдному мiстi, але вiдчувається
вiдсутнiсть духовних соборiв у душах бiльшостi людей. Такi собори
намагався вiдновити у свiй час Iван Вишенський. Вiн покинув панський
двiр, i службу й достаток, зробився ченцем, але продовжував гаряче
любити Батькiвщину, пристрасним словом карати лицемiрне духовенство.
Боятися йому вже було нiчого, бо всiм своïм способом життя вiн
продемонстрував силу духовностi людини. Високо цiнував творчiсть I.
Вишенського наш Каменяр. I. Я.Франко так характеризує цю
непересiчну постать украïнськоï лiтератури: …тут треба
було чимало вiдваги моральноï, щоб кинути могучим iєрархам i
цiлiй пануючiй системi польськiй прямо в очi таким огненим
посланiєм. Слушнiсть переконань автора полемiчних творiв
пiдтвердила сама iсторiя украïнського народу. Самобутнiсть
культури, вiри, мови рiдного народу нiхто не змiг знищити.