Лiтературний огляд творчостi Чингиза Айтматова

Чингиз Айтматов (рiд, в 1928 р.) — одна iз самих чудових фiгур
сучасноï радянськоï лiтератури. Це письменник глибоко
нацiональний, але з перших же крокiв у лiтературi вiн став вiдомий у
всьому Сполучнику. У якостi одного з видних радянських письменникiв вiн
широко популярний за рубежем. Останнi роки вiн часто виступає там
з лекцiями, iнтерв'ю, на рiзнi форумах
Однак перш нiж до Айтматова прийшов успiх, вiн багато й напружено
працював: шукав своï теми , своïх героïв, свою власну
манеру оповiдання. Iз самого початку його добутку вiдрiзняли особливий
драматизм, складна проблематика, неоднозначне рiшення проблем. Такi
раннi повiстi: Джамиля (1957), Топольок мiй у червонiй косинцi (1961),
Перший учитель (1963). На останнiй повiстi зупинимося ледве докладнiше.
Сам автор говорив: … в Першому вчителi я хотiв затвердити наше
розумiння позитивного героя в лiтературi… Я постарався глянути на
цей образ нашими, сучасними очами, я хотiв нагадати теперiшньоï
молодi про ïï безсмертних батькiв. Образ учителя, що щосили
прагне вiдiрвати дiтей своïх односiльчан вiд неуцтва, до болю
сучасний. Хiба й сьогоднi життя вчителiв — сподвижникiв не
спрямована на те ж? I хiба не глибоко прав критик В. Панкин, що поважати
вчителi — ця наука чому — те дається сутужнiше iнших.
Поступово усе ширше й глибше стає охоплення життя, письменник усе
бiльше прагне проникнути в ïï таємницi, у суть
найгострiших питань сучасностi. При цьому проза Айтматова стає
бiльше фiлософською; протирiччя, колiзiï досягають дуже
великоï сили. Ускладнюються способи оповiдання. Часто нерозривно
зливаються мiркування, внутрiшнi монологи героя з авторським мовленням.
Пiдсилюється роль фольклорних елементiв, в оповiдання вплiтаються
лiричнi пiснi (Прощай, Гульсари!), переказу, мiфи, легенди (Бiлий
пароплав, Пегий пес, що бiжить краєм моря). Вiд цього образи
здобувають особливе, символiчне значення, заглиблюється
фiлософська спрямованiсть добуткiв Деякi критики видiляють три перiоди у
творчому розвитку Ч. Айтматова. Джамиля, Верблюже око, Топольок мiй у
червонiй косинцi, Перший учитель — добутку першого етапу. Другий
утворять повести Материнське поле (1963 р.) i Прощай, Гульсари!
(1966р.). Третiй же починається з Бiлого пароплава (1970 р.). Це
також Раннi журавлi, Пегий пес, що бiжить краєм моря i роман
Буранний полустанок. Особистiсть i Життя, Народ i Iсторiя , Совiсть i
Буття — от проблемнi пари трьох зазначених щаблiв сходження
Айтматова до усе бiльше глибинних сутям, — пише дослiдник
творчостi письменника Г. Грачов
Не просто окремi люди з ïхнiми почуттями й думами, а Людина взагалi
стає в центрi уваги письменника. Вiн прагне осягати закони буття,
сенс життя. Так, немає конкретних прикмет часу, iндивiдуальностi
характерiв у фiлософськiй повiстi Пегий пес, що бiжить краєм моря.
Змiст ïï в думах старого Органа: … перед особою
нескiнченностi простору людина в човнi нiщо. Але людина мислить i тим
сходить до величi Моря й Неба, i тим затверджує себе перед вiчними
стихiями, i тим вiн соизмерен глибинi й висотi мирiв. Всiм своïм
змiстом ця повiсть є пiдходом до роману Буранний полустанок (iнша
назва И довше столiття триває день).
Головне в романi — це принципово нове осмислення часу й простори,
це увесь свiт наш iз надривними його протирiччями, мир на гранi
катастрофи. Добуток глибоко философично й художньо. Не можуть не
подобатися й люди працi, вiчнi трудiвники, яких з такою любов'ю зобразив
автор
Критик дiлив творчiсть письменника на три перiоди в 1982 роцi. Але,
здається, перебудова з'явилася можливiстю для ще бiльш високого
пiдйому майстерностi письменника. З ïï початком виходить у
свiтло Плаха. Ця книга про вiдносини Людини й Природи, про пошуки сенсу
життя, i про призначення релiгiï в ïï кращих проявах для
нас, i про лихо нашого часу — наркоманiï, i многом iншому. По
охопленню тим, багатоплановостi, фiлософському пiдходу й глибинi
символiки цей добуток перевершив усе ранiше написане