Твiр за повiстю Шолом-Алейхема Хлопчик Мотл

“Хлопчик Мотл” повiстю невибагливою, чистою, яка
читається на одному подиху, повiстю, яку неможливо переказувати.
ïï треба читати й перечитувати, сповнюючись щирiстю кожного
слова й кожноï емоцiï, свiтлом дитячоï душi хлопчика
Мотла, насолоджуючись мелодiєю цього полiфонiчного твору: то
сумною, то iронiчною, то радiсною, то насиченою лiризмом.
Як бачимо, Шолом-Алейхем у своïх творах звертався до повсякденного
життя звичайних єврейських родин, пригнiчених страхом соцiального
зубожiння, нацiональними утисками, невiдомiстю перед майбутнiм. Однак
повiсть не залишає у читача песимiстичного гiркого осаду. Найкраще
про це сказав Василь Iванов: “Чим злiшi нещастя, тим гiрше бiда,
тим мiцнiшi й бадьорiшi героï Шолом-Алейхема, тим бiльше вони
вiрять у перемогу життя, хоч нiяких пiдстав для того не мають, а
iснування ïхнє вкрай принизливе”. Як бачимо, дiти
сприймають цей свiт таким, яким вiн є, але пропускають його через
призму свого бачення, шукають досконалостi. Не знаходячи iдеалу, не
розгублюються, не розчаровуються, а вiрять у майбутнє . I нам ,
дорослим, iнодi потрiбно не втрачати вiри у майбутнє, надiï
на краще. У цьому нам допоможуть образи нашого дитинства, якi осявають
теплом, свiтлом i радiстю нашi душi. Коли у нашiй пам'ятi зринають цi
образи, час нiби зупиняється, i нас тягне, як i хлопчика Мотла,
“генген туди, в глибоке глибоке синє небо”… , де
у кожного з нас був свiй рай, своï незабутнi хвилини щастя. Дитячi
спогади рятують нас, додають нам наснагу iти вперед. Допомогли образи
дитинства пережити страшнi часи геноциду визначному єврейському
художнику Марку Шагалу.