Украïнська нацiя в романi Чорна рада Пантелеймона Кулiша

Читаючи роман, ми сприймаємо реальнiсть через свiтогляд Кулiша
носiя ментальностi щирого украïнця. Ми вiдчуваємо, як болить
авторовi кожна iсторична помилка, який тягар всенародноï вини вiн
бере на своï плечi. Символом деградацiï козацькоï епохи
для Кулiша була Велика Руïна. Ïï зловiснiсть, метастазне
проникнення через роки в новi часи лякало письменника тим бiльше, що
вiн, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанцi або ïх
онуки самi в майбутньому займуть мiсця тиранiв i в гнобленнi не
поступляться ïм. Чорна рада твiр значною мiрою мозаïчний.
Народ Украïни в романi знаходиться, загалом, на задньому планi, але
в окремi моменти мовби насильно проривається наперед, стає
перед очi читачам. Тодi вiн набирає сили, широти i величi.
Довiльнiсть образiв простих людей, поодинокi образи ïх i народнi
масовi сцени створюють ефект реальноï присутностi, i читачi
сприймають громаду пiд таким кутом зору, як щодня своïх сучасникiв.
Ось, наприклад, образ Божого чоловiка. Кулiшiв кобзар це не старець, не
жебрак, а патрiот, воïн Божий, ходяча совiсть народу. Мирське життя
для Божого чоловiка нiчого не значить, вiн поза соцiальними станом, вище
полiтики й мiжусобиць, тому жодного разу не є виразником
якоïсь окремоï групи. Свою слiпоту вiн не вважає
калiцтвом, а Божим знаменням, тому дивується й осуджує тих
кобзарiв, якi за чарку горiлки поробилися придворними поетами й
музикантами.
З-помiж поетiв народноï моралi найближче до Божого чоловiка
стоïть запорiзький старець Пугач, старий сiчовик, який на
своєму вiку не раз був кошовим отаманом. Але коли Божий чоловiк
обережнiший у своïх висновках, то Пугач наïвний, мов дитина.
Спираючись на його авторитет, добився булави Брюховецький, та пiзнiше
вiн став непотрiбним, смiшним. Брюховецький жорстоко висмiяв Пугача
перед усiєю громадою, але навiть пiсля цього не побачив старий
отаман зрадника у Брюховецькому. Тарас Сурмач щиро захищав iнтереси
громади, мав мужнiсть говорити правду у вiчi навiть грiзному i
авторитетному Шрамовi. До протесту Тараса штовхнула образа, бо його й
таких як вiн, не признавали в правах з реєстровими козаками. Тарас
вважав, що бути козаком вигiдно. Це означало для нього стати старшиною,
чогось у життi добитись.
Але пiсля того, як Тарас побачив, як запорожцi грабували нiжинських
купцiв, сам же з гiркотою признався Череваневi, що усвiдомив свою
помилку.
Надзвичайно цiкавий образ Василя Невольника. Це зламана неволею, а
пiзнiше прислужництвом, особистiсть. У часи своєï молодостi
Василь був одним з найкмiтливiших козакiв, знав грамоту й Днiпровi
гирла. Доля зробила з колишнього лицаря страдника, яскравим свiдчення
чого стало його нове прiзвище Невольник. Добровiльно прийняте рабство в
Череваня доконало Василя.
Украïнське суспiльство в романi строкате. В ньому досить часто
возвеличуються натури сильнi i яскравi. Не на генiях i на героях
спочиває суспiльство, як вiдомо, а на масi порядних людей. А
порядних людей в Чорнiй радi таки чимало.