В Москву! До Москви ( Три сестри А. П. Чехова)
Цю п'єсу Чехов писав у Ялтi, на самому початку нового столiття,
коли бiльше чуємо, дзвiнкiше ставали голоси звiльнення життя. I
хоча п'єса була названа iм драмою, в нiй трагiчнi мотиви
переплiтаються з комiчними, багато смiху, радостi, музики, до яких
тягнуться героï. Вiдчуття близькостi здоровоï, сильноï
бурi пронизує п'єсу. Вона починається ранньою весною,
коли вiдкриваються першi рами, в кiмнати проникає шум вулицi,
зiгрiтий сонцем повiтря, пташинi голоси. У вiтальнi сестер Прозорова
багато квiтiв, пахне який опiкувався iменинним пирогом, що приходять з
вiзитом офiцери приносять подарунки. У всiх пiднесений, святковий
настрiй. Створюється особлива атмосфера народжуваноï
закоханостi, очiкування щастя. Спалахують гарячi суперечки про
майбутнє , про сенс життя, i надiï на близькi змiни здаються
такими реальними: ось стоïть тiльки переïхати з провiнцiï
до Москви, i там почнеться нове, справжнє життя.
Закiнчується ж п'єса холодним осiннiм днем, коли вiдлiтають
журавлi, опадає листя, коли полк йде з мiста, i життя в мiстi
завмирає. Сестри залишаються однi, всi ïхнi надiï
згоряють. Мiж тим погожим весняним днем i цiєï осенi
проходить довгий-довгий ряд днiв, тих самих буднiв, якi й виробляють
своï спустошливi, раз бойнiчьi дiï. У цiй п'єсi Чехов
еше бiльш наполегливо i м'яко вiдмовляється вiд прямого
протиборства характерiв, iнтересiв, воль. Справжнiм противником трьох
сестер виступає не одна лише мiщанка Наташа, дружина ïх
безвольного брата Андрiя, яка поступово прибирає весь будинок до
рук. По вiдношенню до сестер виявляється ворожоï вся
навколишня ïхнє життя, ухиляючись вiд норми.
Трагiзм повсякденностi — особлива форма драми, що
спостерiгається Чеховим. Перед нами не та виняткова ситуацiя, яка
диктує ïï учасникам вiдкрите дiю. Нi, письменник бере не
ту пряму революцiйну ситуацiю, яка вимагає активноï розрядки,
вибуху, гасла, голоси зброï. Вiн нiби промовляє: як жити
людинi не в момент бурi, а до i пiсля неï, у тi довгi-довгi роки,
коли неясний прямий ворог, коли розрядка негативних емоцiй або
неможлива, або iлюзорна? Ось тодi i настає тривала стадiя
прихованого драматизму, стриманих емоцiй, активного гальмування, що
вимагає вiд людини не менше, а може бути, i бiльше мужностi,
запасу волi i терпiння, нiж в моменти прямолiнiйних iмпульсивних дiй i
барикадних боïв, що народжують до часу образи -гасла.
Несправедливо було б тому дорiкати сестер Прозорова в тому, що вони
пасивнi, не борються проти Наташi, що лише поступаються пiд ïï
натиском. Несправедливо було б через це позбавляти ïх права на
драму. Боротьба за будинок, за мiсце в життi, за матерiальне
благополуччя — доля вульгарних натур, вважає Чехов.
Бездiяльнiсть чеховських героïв, iсторично зумовлене, є
масовий гамлетизм, свiдчення того, що дiя належить чорним силам побуту.
Єдина дiя, на яке героïв штовхають обставини, приносить
нещастя (дуель i смерть Тузенбаха). Немов вiдчуваючи це, сили добрi,
поетичнi, розумнi вiд дiй утримуються. Вони нiби пiднiмаються над
ситуацiєю, пiдносяться над нею, не вiддають себе цiлком ïй на
поталу. Тим самим песимiстична iдея повноï залежностi людини вiд
свого середовища тут постає розмитою. Близькi Чехову героï
належать не тiльки своєму середовищi, своєму справжньому,
але й далекого майбутнього. Це не робить ïх щасливiшими, зате
— в чомусь вiльнiше. Крiм зовнiшньоï ситуацiï, крiм
царства необхiдностi, є в життi цих людей своя глибока внутрiшня
життя, своє царство свободи, i в цьому дiйсне джерело драматизму
Трьох сестер. На кожному кроцi Чехов розкриває протирiччя мiж
внутрiшньою i зовнiшньою життям людини, мiж поезiєю душi i прозою
буденностi. За поверхневоï корою слiв i випадковими, часом
безглуздими реплiками таïться хвилюючий пiдтекст. Люди можуть
вперто сперечатися про черемше i чехартме, про те, один або два
унiверситети в Москвi, згадувати не до мiсця, що Бальзак вiнчався в
Бердичевi, повторювати прив'язався рядок У лукомор'я дуб зелений
…, а в цей час думати, тривожитися зовсiм про iнше. У цiй складнiй
дiалектицi тексту i пiдтексту i проступає особливий прихований
драматизм чеховських героïв. Тут як би стикаються два потоки
— потiк побуту i потiк свiдомостi, матерiï i духу, буденщини
i мрiï.
Новi форми драматизму самого життя, вiдкритi Чеховим, змусили його
переглянути i традицiйне уявлення про винуватця бiди. Справдi, хто винен
у трагедiï трьох сестер? Внелiчного характер конфлiкту диктує
неоднозначну вiдповiдь на це питання. Винна не тiльки мiщанка Наташа, не
тiльки безвольнiсть навколишнiх чоловiкiв i пасивнiсть самих жiнок, але
i всi складання життя в цiлому. Весь лад сучасноï дiйсностi ворожий
простого людського щастя.
Життя на кожному кроцi обманює сестер, каже ïм своє не
можна. Мрiя про Москву, яка здавалася такою близькою, легко досяжною,
стає примарною. Квиток до Москви не можна купити по тiй простiй
причинi, що це квиток в нездiйсненне щастя. Бадьорi надiï поступово
змiнюються тугою, стогiн до Москви, до Москви — жорстокою
реальнiстю: До Москви ми не поïдемо. Заклики до працi, спочатку
такi радiснi i легкi, здавалися панацеєю вiд усiх бiд, з часом
блякнуть. Працювати, працювати!-Весело кличе спочатку Iрина — У
спекотну погоду так iнодi хочеться пити, як менi захотiлося працювати.
Але праця без поезiï, без думок приносить одну втому i
розчарування, перетворюється в осоружну тягар. Iрина знiтилася,
схудла, не любить свою роботу на телеграфi. Нi, це зовсiм не те, про що
вона мрiяла Надiя на особисте щастя теж обманює сестер. Старша,
Ольга, вчителька гiмназiï, так хотiла б вийти замiж,
здається, пiшла б без любовi, хто б не посватав. Але час iде,
Ольга постарiла, вона вже начальниця гiмназiï, але як i ранiше
самотня. Середня сестра, Маша, бере своє щастя уривочкамi,
стає злющий, але полк з мiста переводять у царство Польське, i
настає гiрке розставання з любов'ю. Молодша, Iрина, ще не любила
нi разу в життi, не може полюбити i Тузенбаха, ïï душа-як
дорогий рояль, який замикав його, а ключ загублений.
Навiть у дитячому, нехитрому святi життя вiдмовляє сестрам. Череда
буднiв, нудьга повсякденностi, здається, ось-ось перерветься.
Зимовий святочна вечiр. Чекають ряджених. У вiтальнi Прозорова знову
затiвається суперечка про щастя, про сенс життя, вже посипалися
жарти, смiх. Тузенбах сiдає за рояль. Маша починає
вальсувати. Раптово музика обривається: Наташа не велiла —
Бобiк нездоровий. Ряджених не пускають. Свято опиняється пiд
забороною. Буднi сильнiше свят.
Так згоряють всi надiï сестер. У цьому сенсi нiчний пожежа третього
акту символiчний. Вiдчуття наступаючоï бездомовностi,
безпритульностi входить до Прозоровський будинок. Образ будинку,
домашнього вогнища, насидженого гнiзда у Чехова зазвичай несе в собi
надiйну тему затишку, тепла, даху над головою, даху над головою. Мирний
побут може захистити людину вiд ворожого оточення. Пiд час пожежi
Прозоровський будинок стає притулком для погорiльцiв, вiн
вiдчинять протягам, люди всю нiч нудяться, дрiмають сидячи, як на
вокзалi. Тема гнаними, антiдомашностi, знедоленостi завершується в
останньому актi. Це акт прощання. Тут сестри, зi свого прекрасного
будинку витiсненi, сидять на ганку, самотньо бродять по опалим листям
саду, чекаючи останнього прости. Iде полк. Маша назавжди
прощається з Вершинiним. Убитий на дуелi Тузенбах. Я знала, я
знала … — Плаче Iрина. Звучить музика, немов акомпануючи
фiнальним монологам сестер. Сльози, бiль втрат, гiркоту самотностi
зливаються з високою поетичною мелодiєю боргу як необхiдностi
жити, жити, незважаючи нi на що, терпiти i вiрити, що страждання нашi
перейдуть в радiсть для тих, хто буде жити пiсля нас …. Музика
грає так весело, так радiсно, i, здається, ще трохи, i ми
дiзнаємося, навiщо ми живемо, навiщо страждаємо … Якби
знати, якби знати! Сестри стоять, притиснувшись один до одного, немов
освiтленi свiтлом з вiчностi.
