Вiрш В. Сосюри Любiть Украïну — гiмн рiдному краю

Украïнська лiтература щедра на таланти, на щирих i задушевних
поетiв. Серед них був i Володимир Сосюра , який любив рiдну землю i
народ, оспiвував ïх у творах i залишив нам у спадок свiй
солов'ïний голос. Але вiн не просто любив Украïну вiн боровся
з ïï ворогами, захищав Батькiвщину пером i батогом. Iз
початком нiмецько-фашистськоï навали Володимир Сосюра рвався у бiй,
просився на фронт, у дiючу армiю. У груднi 1942 року поет в чинi
пiдполковницi iде на фронт, щоб поєднати з бомбами свiй спiв,
служить в армiйськiй таймi i пише, пише, пише…
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва i не впiзнав
улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулицi, понiвеченi вирвами
вiдомий, чорний спалений Хрещатик вразили поета, i вiн пише вiрш Любiть
Украïну, у якому виразив увесь свiй жаль, усю любов до рiдного
краю.
У цьому творi поет звертається iз закликом любити Украïну i
щасливоï митi, ïï в годину негоди. Батькiвщина для
кожноï людини одна, а тому треба жити i радiти заради неï.
Поет не молить i не наказує любити рiдну землю. Вiн
розповiдає, нагадує, що Батькiвщина наша там, де ми
народилися, де наше корiння, а не там, де нас добре приймають i де сите
життя. Треба цiнувати все, що є у рiдному краю: квiтку, пташину,
пiсню, дитячу посмiшку, дiвочу усмiшку. Поет порiвнює Украïну
i неопалимою купиною, що горить не згора. Любляче серце може вiднайти
образ Батькiвщини у степах, у дiбровах, у зойках гудкiв, i у хвилях
Днiпра, i в хмарах отих пурпурових…
Вiрш закiнчується звертанням до юних громадян вiддати Украïнi
i смiх, i сльози, i все до загину, любити ïï завжди у трудi, у
коханнi, в бою. I тодi житиме Украïна i вiчним буде народ.
Вiрш Любiть Украïну iз захопленням читали, вивчали, переписували
усi шанувальники творчостi Володимира Сосюри. I раптом, як грiм серед
ясного неба, у газетi Правда виходить стаття, у якiй поета називають
нацiоналiстом, що пише про Украïну поза часом i простором. Згадали
Сосюрi його службу у Симона Петлюри, називали продажним бандерiвцем,
дехто iз колег вiдмовлявся вiд знайомства з ним. Але простi люди iнодi
вiдкрито, а частiше потай, дружнiм потиском руки, пiдтримували поета.
Сосюра пiсля усiх тих нападiв та звинувачень чекав на арешт, та пiсля
смертi Сталiна i розстрiлу Берiï чиясь владна рука захистила його.
Читаючи вiрш Любiть Украïну, ловлю себе на думцi, що цей твiр поет
написав нiби на одному подиху, без творчих мук i правок. Кожне слово,
кожен рядок на своєму мiсцi: нi змiнити, нi переiнакшити, нi
домислити нiчого не можна. Так писати можна тiльки маючи палке, любляче
серце i чисту душу.