Звук струни, що лопнула (Вишневий сад А. П. Чехова)

Свою п'єсу Вишневий сад сам А. П. Чехов називав комедiєю.
Але п'єса-то сумна!.. Так у чому ж справа? Як вiдомо iз самого
початку, маєток приречений; приреченi i героï —
Раневська, Гаєв, Аня i Варя — ïм не на що жити, не на
що сподiватися. Запропонований Лопахiним вихiд для них неможливий. Усе
для них символiзує минуле, якесь давнє, прекрасне життя,
коли все було легко i просто, навiть вмiли сушити вишню i возами
вiдправляти в Москву… Але тепер сад зостарився, урожайнi роки
рiдкi, способи готування вишнi забутi… Постiйне неблагополуччя
почувається за всiма словами i вчинками героïв… I
навiть надiï на майбутнє , висловленi одним iз самих дiяльних
героïв Лопахiним, непереконливi. Непереконливi i слова Петi
Трофiмова: Росiя — наш сад, треба працювати. Адже сам Трофiмов
— вiчний студент, що нiяк не може перейти до якоï-небудь
серйозноï дiяльностi. Неблагополуччя й у тiм, як розвиваються
вiдносини мiж героями (Лопахiн i Варя кохають один одного, так чомусь не
створюють сiм'ю), i в ïхнiх розмовах. Кожний говорить про те, що
його цiкавить у цей момент, i не слухає iнших. Героям Чехова
властива трагiчна глухота, тому у дiалогах змiшується важливе i
дрiбне, трагiчне i дурне. Адже у Вишневому саду, як i в життi,
перемiшанi обставини трагiчнi, драматичнi i комiчнi. Скрiзь видний
розлад, навiть у тiм, що слуги поводяться, як добродiï. Фiрс
говорить, порiвнюючи минуле i сьогодення, що усе вроздрiб. Характерно i
те, що його забувають у маєтку… А яким є символiчним
— звук струни, що лопнула! Якщо натягнута струна —
готовнiсть, рiшучiсть, дiєвiсть, то струна, що лопнула, —
кiнець. Правда, є ще неясна надiя, адже повезло ж сусiдньому
помiщиковi Сiмєонову-Пищику: вiн не краще iнших, а у нього то
глину знайшли, то пройшла залiзниця… Життя трагiчне, непередбачене
i смiшне — про це i говорить Чехов у своïх п'єсах. I
тому так важко визначити ïхнiй жанр — адже автор одночасно
показує усi сторони нашого життя…